Ідею підземної газифікації кам'яного вугілля вперше висловив на початку 80-х років XIX століття вчений-хімік Д.І.Менделєєв, автор періодичної системи хімічних елементів, яка пізніше отримала його ім'я.
Він писав, що достатньо підпалити вугілля під землею, перетворивши його в «світильний» або генерований газ, і по трубах відвести його споживачеві.
Свою ідею він у 1888 році опублікував у статті «Майбутня сила, що спочиває на берегах Дінця». Передбачалося створити ряд особливих заводів, де вугілля буде перероблятися в горючий газ, як уже роблять на деяких металургійних і скляних заводах. Він зазначив, що азотні продукти переробки вугілля здатні сильно підвищувати врожайність хліба, і вказав на можливість зв'язку газифікації вугілля з виробництвом електроенергії.
У 1928 році була розпочата проектно-дослідницька робота з підземної газифікації вугілля. У 1930 році проект було закінчено і його представили на розгляд Науково-технічної ради кам'яновугільної промисловості, і вже на початку 1931 року було прийнято рішення про проведення дослідів підземної газифікації в природних умовах. Після лабораторних випробувань у 1934 році результати дослідження були впроваджені на лисичанській шахті "Підземгаз" і горлівській шахті № 9 "Підземгаз".
У лютому 1932 року було розпочато будівництво першої в Донбасі шахти «Підземгаз», для проведення підземної газифікації. Ця честь дісталася Лисичанську. Підприємство отримало назву - Лисичанська дослідна станція «Підземгаз». Місцем закладки шахти була обрана територія старої шахти «Єкатерининська» в південно-західній частині Лисичанська. У 1934 році було закінчено будівництво. Аналогічні дослідні станції організували в Каменськ-Шахтинському і Горлівці (Донбас).
Досліди на станції (шахті) проводилися на крутоспадаючому малопотужному пласті Бобровському (0.7м, вугілля довгополум'яне з вмістом летючих речовин 36,4%). По мірі просування забою вугілля розпушують вибухами. Досліди проводилися з лютого по жовтень 1934 року. Досліди так само були проведені в цілику вугілля на кисневому дутті під керівництвом І.К. Кириченко. Цей метод пізніше отримав назву «Метод свердловин-газогенераторів». А в липні 1934 року в перебігу 12 діб газ виводився на поверхню через одну із свердловин.
В кінці 1938 року було розроблено метод фільтрації і природних свердловин. Він полягав у тому, що до вугільного пласта бурились свердловини, концентрично розташовані навколо центральної свердловини, яку обсаджували двома трубами різних діаметрів - для подачі дуття і виведення (по міжтрубному простору) газу на поверхню.
Отримання газу на Лисичанській станції почалося у 1941-му році. Протягом декількох передвоєнних місяців на станції отримували генераторний газ, який використовувався як для власних потреб, так і подавався на завод «Донсода».
Під час окупації і при звільненні міста від нацистських військ станція суттєво не постраждала, про що свідчить кінохроніка, яку знімали в липні 1942 і 1946 років, де на кадрах добре видно, що основні споруди станції не постраждали.
В післявоєнний період у підготовці підземних газогенераторів на станції послідовно зменшувався обсяг підземних гірничих робіт і збільшувався обсяг бурових робіт, які поступово набули переважного значення.
У 1948 році Лисичанська станція ПГУ була введена в експлуатацію як виробнича одиниця для виробництва газу в кількості 200 млн. кубічних метрів. З 1948 по 1950 роки станція видавала щорічно близько 93 млн. кубічних метрів газу з теплотою згоряння 800-1000 ккал / м куб., тобто газ належав до групи бідних газів.
Згідно з даними Лисичанського заводу з виробництва кисню та рідких газів (до 1958 року –Лисичанська станція «Підземгаз») підприємство було засновано 26 грудня 1940 року як дослідно-промислове підприємство підземної газифікації вугілля, тобто отримувало газ безпосередньо з вугільних пластів. Так само дається цифра, що в період 1940 по 1966 роки було видобуто 2 357 млн. кубічних метрів газу.
1966 рік можна вважати роком припиненням отримання газу з вугільних пластів.
Однією з характерних особливостей Лисичанської станції є організація виробництва ряду рідкісних газів на базі обладнання дуттєвого цеху, таких як стислий кисень, аргон, криптон і ксенон. Рідкісний газ стали регенерувати з повітря.
Так, в 1950 році були отримані перші 8000 літрів криптоно-ксенонової суміші, а в 1954 році –263 літра чистого ксенону. У 1961 році було запущено абсорційну установку розділення криптоно-ксенонової суміші. З 1972 року почали розділяти суміш методом ректифікації, а 1973 року запрацювала стаціонарна промислова установка БРС-3.
У 1995 році завод акціонували. В даний момент завод законсервований, продукцію не випускає. На території заводу розташована загальноміська котельня.
Науковий співробітник Лисичанського міського краєзнавчого музею М. Ломако
