Свердлов Б. М. Восхождение. Главная дорога нашей судьбы: 140 лет Донецкой ЖД. Донецк: ООО ПП "Крылья", 2010. 384 с.
Художньо-публіцистичне видання, присвячене 140-річчю Донецької залізниці. У книзі висвітлено історію, розвиток і значення магістралі, подано нариси про її керівників та визначних діячів галузі. Видання багато ілюстроване фотографіями різних часів.
Автор — Борис Свердлов, журналіст газети «Гудок» і головний редактор видання «Железнодорожник Донбасса».
Поява станції тісно пов’язана з бурхливим розвитком промисловості Донецького басейну наприкінці ХІХ століття. У березні 1872 року Новоросійське товариство Джона Юза завершило будівництво залізничної лінії Костянтинівка — Ясинувата — Оленівка, яка з’єднала Юзівський металургійний завод із загальною мережею залізниць і родовищем залізної руди. Саме цей рік вважається датою заснування станції та вокзалу Ясинувата.
Свердлов Б. М. Ясиноватая: беру груз на себя: очерки о крупнейшем железнодорожном узле Украины. Донецк: ООО ПП "Крылья", 2009. 300 с.
Нариси про Ясинуватський залізничний вузол, його історію, розвиток і роль у транспортній системі України. Книга багато ілюстрована фотографіями різних часів та видана до 130-річчя одного з найбільших залізничних вузлів України — Ясинуватої.
Бойченко Н. Я., Кобыляков Н. М. Ясиноватая: Путеводитель. Донецк.1983. 72 с.
Зміст:
Ясиноватая вчера, сегодня, завтра.
Справочные сведения по Ясиноватой.
Авдеевка.
Справочные сведения по Авдеевке.
Села и поселки района.
Состав поселковых и сельских Советов Ясиноватского района.
Сельскохозяйственные предприятия.
Bureau, Ferdinand. Фотографические виды Донецкой Каменноугольной железной дороги. [Москва] : F. Bureau, [1879]. 36 л.
Фотографічні види Донецької кам’яновугільної залізниці, створені фотографом Фердинандом Бюро (? — 1893) — французьким підданим, купцем, фотографом і власником фірми «Фотографія Імператорських театрів», імовірно, датуються 1879 роком і були виконані в перший рік після відкриття залізниці. Це одні з найперших фотознімків територій Донецької та Луганської областей, що збереглися до сьогодні. Крім станцій, вагонів і сторожових будок, особливу увагу в альбомі привертають панорамні аркуші із зображеннями станцій Лисичанськ, Дебальцеве та Лугань (Луганськ, Луганський завод).
У 1875 році Міністерство шляхів сполучення ухвалило рішення про будівництво Донецької кам’яновугільної залізниці. Концесію на її зведення отримав видатний промисловець і директор Московсько-Ярославської залізниці С.І. Мамонтов, який заснував акціонерне товариство «Донецька залізниця». У 1876 році відбулися урочисті заходи з нагоди початку будівництва, яке велося швидкими темпами, а вже 1 грудня 1878 року на станції Луганський завод (Лугань) було урочисто відкрито рух поїздів.
Перед будівництвом виконували камеральне (кабінетне) трасування — укладання плану траси залізниці на топографічних картах. Це дозволяло обрати оптимальний маршрут з урахуванням рельєфу, наявних поселень, природних перешкод та технічних можливостей, розташувати станції, мости, тунелі та інші інженерні споруди. Камеральне трасування було першим і важливим етапом проектування, що забезпечував точність і ефективність подальшого польового вимірювання та будівництва залізниці.
Донецкая каменноугольная железная дорога, ее проект и будущность. СПб.: Типография Ф.С. Сущинского, 1875. 23 с. (Извлечено из №№ 77,78 и 79 «Вестника железных дорог и пароходства» 1875 г.)
«Как уже было сказано в начале настоящей статьи, каменноугольная Донецкая дорога состоит из трёх отдельных линий длиной 191, 83 и 118 верст, с боковыми ветвями на Никитовку, Бахмут, Лисичанск и к пристани у северного Донца, длиной в общей сложности 54 версты. Все эти линии имеют целью облегчить доставку угля из места добычи его к станциям двух больших дорог, соединяющих среднюю полосу Империи с югом, и относительно их Донецкая сеть является группой отдельных, независимых друг от друга питательных ветвей, при чём, как уже было замечено нами, линии Славянск—Донецкая пристань и Криничная—Зверево следует рассматривать как состоящие каждая из двух частей, из коих одна — питательная ветвь для Курско-Харьково-Азовской дороги, а другая — для Козлово-Воронежско-Ростовской дороги».
Пирко В. А. Добыча соли в XVII—XVIII вв. как импульс к возникновению промышленности Донбасса. Донбасс: прошлое, настоящее, будущее: тезисы докладов и сообщений I региональной науч.-практ. конф. Донецк, 1992. С. 49-51.
Стаття є тезами доповіді кандидата історичних наук Василя Олексійовича Пірка, представленої на І регіональній науково-практичній конференції «Донбасс: прошлое, настоящее, будущее» (Донецьк, 1992). У публікації розглядається роль солевидобутку XVII—XVIII ст. як важливого чинника становлення промислового розвитку Донбасу.
Отин Е. С. Древние географические названия Донбасса. Летопись Донбасса: Краеведческий сборник. Выпуск I. Донецк: Донецкий областной краеведческий музей, 1992. С. 25-27.
Стаття професора Є.С. Отіна «Древние географические названия Донбасса» досліджує історію формування топонімії південно-східної України (Донбасу). Автор, мовознавець та доктор філологічних наук, спеціаліст з ономастики, топоніміки та гідроніміки, аналізує вплив різних народів на місцеві географічні назви від античної доби до нового часу.
Чубенко В. Ю. Географические названия на территории Донецкого кряжа: (Мат-лы по географии и истории) / Ворошиловград. обл. отд. нар. образования. Обл. ин-т усовершенствования учителей. Ворошиловград: Тип. изд-ва "Ворошиловград. правда", 1939. 24 с.
Автор у доступній формі знайомить із географічними назвами Донецкого кряжа, пояснює походження топонімів курганів, урочищ, ярів, річок, сіл і міст регіону. У виданні наголошується, що «вивчення походження назв допомагає читати минуле, щоб краще зрозуміти сучасність у місцевому краї». Брошура була одобрена для використання викладачами географії та історії середньої школи при вивченні відповідного програмного матеріалу та отримала «благополучний відгук» завідувача географічного кабінету Всесоюзного науково-дослідного інституту шкіл, професора М. І. Силищенського.
Описание Донецкого бассейна. Т. VI. Вып. II: Доставка по наклонным путям / сост. проф. А.М. Терпигорев. Харьков: Горняк, 1922. 121 с.: ил.
Другий випуск VI тому видання «Описание Донецкого бассейна» був підготовлений професором Катеринославського гірничого інституту Олександром Митрофановичем Терпигорєвим і виданий у Харкові видавництвом «Горняк» у 1922 році.
Цей випуск став продовженням першого випуску VI тому, який вийшов у 1918 році та був присвячений доставці вугілля від очисного вибою до горизонтальних рейкових шляхів. Первісно матеріали про транспортування вугілля по похилих виробках планувалося включити саме до першого випуску, однак через брак паперу потрібного формату в умовах воєнного часу їх друк було відкладено. У результаті ці матеріали були видані окремим другим випуском.
У випуску розглянуто способи транспортування вугілля по похилих гірничих виробках — бремсбергах та ухилах, наведено опис технічних пристроїв для такої доставки, конструкцій похилих шляхів, а також наведено практичні дані щодо організації підйому і транспортування гірничої маси у шахтах Донбасу. Значну увагу приділено технічним схемам і ілюстраціям, що демонструють обладнання та принципи його роботи.
Городище (хутор Беленький). Городище (хутір Бєлєнький). Мапу склав Ю.Т. Батюшин. Масштаб: 1:25 000.
План Городища, виконаний місцевим краєзнавцем Юрієм Тимофійовичем Батюшиним, фіксує найменування частин (кутків) села, балок та інших урочищ, відображає місцеву топоніміку й є цінним джерелом для вивчення історії селища.
У праці Юрія Канигіна та Юрія Батюшина обґрунтовано, що розробки вугілля в урочищі на річці Біленькій розташовувалися поблизу села Городище (Городні Буераки) на річці Білій — правій притоці Лугані, за десять кілометрів від Ящикового. Докладніше про історію Городища та відкриття там вугілля можна прочитати в брошурі Ю. М. Канигіна та Ю. Т. Батюшина, виданій у 2007 році.
Завантажити (6,60 мб, 3 278 x 2 327 px)
Контакти
RSS