Контакти
RSS
середа, 24 червня 2026 р.
вівторок, 23 червня 2026 р.
Микуленко В.В., Севастьянов Л.А., Гриценко В.Н. Рубежанский химический комбинат (1973)
Микуленко В. В., Севастьянов Л. А., Гриценко В. Н. Рубежанский химический комбинат. Донецк: "Донбас", 1973. 181 с., 12 л. ил. (История фабрик и заводов).
Книга з відомої серії «Історія фабрик і заводів» присвячена Рубежанському хімічному комбінату — одному з провідних центрів вітчизняної анілінофарбової промисловості. У виданні розповідається про історію підприємства, що бере початок від будівництва заводу «Русско-Краска» у 1915 році поблизу станції Рубіжне. Показано становлення виробництва синтетичних барвників в умовах Першої світової війни та розвиток підприємства у радянський період. Особливу увагу приділено праці хіміків і робітників, завдяки яким комбінат став одним із найбільших виробників барвників у країні та експортером продукції до десятків держав. Книга розрахована на широке коло читачів.
понеділок, 22 червня 2026 р.
Колесниченко Н.Н. Хрустальский пласт. Часть III. Повести и рассказы о шахтерах (1997)
Колесниченко Н. Н. Хрустальский пласт. Часть III. Повести и рассказы о шахтерах. Луганск, 1997. 30 с.
Третя невелика книга автора присвячена шахтарському середовищу міста Красний Луч і людям, які все життя провели під землею та на керівних посадах у вугільній галузі. У центрі оповіді — шахтарська плеяда: потомствені гірники, начальники шахт і дільниць, працівники виробничого об’єднання «Донбасантрацит».
Колесниченко Н.Н. Хрустальский пласт. Часть II. Мои друзья — краснолучане (1993)
Колесниченко Н. Н. Хрустальский пласт. Часть II. Мои друзья — краснолучане [Посвящается 50-летию освобождения Донбасса]. [Красный Луч], 1993. 70 с.
Книга присвячена 50-річчю визволення Донбасу, розповідає про шахтарів Красного Луча (нині Хрустальний) у роки Другої світової війни. Особливу увагу приділено подіям на Міус-фронті — укріпленій лінії оборони вздовж річки Міус, де шахтарські дивізії стримували наступ німецько-фашистських військ.
Колесниченко Н.Н. Хрустальский пласт. Часть I. Повести и рассказы о шахтерах (1993)
Колесниченко Н. Н. Хрустальский пласт. Часть I. Повести и рассказы о шахтерах. Луганск: Редакционно-издательский отдел областного управления по печати, 1993. 56 с.
У книзі зібрані спогади мешканців Красного Луча (нині Хрустальний) про історію міста, його шахти та людей, які працювали у вугільній промисловості. Автор розповідає про селище Княгинівка, поміщика Васильєва, шахтовласників, керівників і працівників місцевих шахт, зокрема шахт «Богдан» і «Запорізька».
неділя, 14 червня 2026 р.
Цілющі джерела Старобільщини (1973)
Цілющі джерела Старобільщини (Фотобуклет. Автор тексту: Г.С. Фоменко та О.Н. Власовський). Донецьк: "Донбас", 1973. 8 с. з іл. (Здравниці України).
«Справжнім багатством надр Старобільщини є мінеральні лікувальні води. Далеко за межами Ворошиловградської області знають про Старобільську районну водолікарню й санаторій-профілакторій «Сосновий», які розташовані на берегах Айдару.
У 1934 році в селі Підгорівці було пробурено свердловину для встановлення меж вугленосності Великого Донбасу. При цьому виявили мінеральну воду, що викликала інтерес як лікувальна. За хімічним складом вона бромна хлоридно-натрова: в одному літрі 21,5 грама солей, 60–70 міліграмів брому, біля 1 міліграма йоду, 15–21 міліграм бору.
З 1936 по 1968 рік воду використовували в місцевій лікарні. Згодом віддаленість свердловини від лікарні й поступове зменшення її дебіту викликали необхідність у новій свердловині, яку було пробурено в 1968 році у дворі водолікарні. Самовиливання води — 500 літрів на годину».
неділя, 12 квітня 2026 р.
Шахта им. «Известий» ГП «Донбассантрацит»: 70 лет (2004)
Шахта им. «Известий» ГП «Донбассантрацит»: [70 лет]. [Красный Луч], 2004. 14 с.
Брошуру видано у 2004 році редакцією газети «Голос Донбасу» до 70-річчя шахти №16 імені газети «Ізвєстія» ДП «Донбасантрацит» (м. Красний Луч, Луганська область). Текст підготовлено Т. Ткачовою за матеріалами, наданими директором шахтного музею Н.П. Озерним.
понеділок, 6 квітня 2026 р.
Ткачева Т.В. Краснолучский машиностроительный завод — 70. Люди, годы, жизнь (2001)
Ткачева Т. В. Краснолучский машиностроительный завод — 70. Люди, годы, жизнь. 1931–2001. Луганск: Голос Донбасса, 2001. 112 с.: фото.
«Люди, годы, жизнь» — это книга о 70-летнем пути Краснолучского машиностроительного завода. За прошедшие годы рудоремонтный завод, созданный для ремонта горно-шахтного оборудования, превратился в крупнейшего производителя ленточных конвейеров с шириной ленты 800 и 1000 мм, горнорежущего инструмента, рештаков для скребковых конвейеров, людских вагонеток, обогатительного оборудования. За 70 лет на машиностроительном заводе прожило свою трудовую жизнь не одно поколение людей. Отражённые в этой книге прошлое и настоящее завода представлены через судьбы людей, их воспоминания, через множество уже вошедших в историю материалов».
четвер, 2 квітня 2026 р.
Давыдов П.Д. Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края (1883)
Давыдов П. Д. Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края. Харьков: Типография Карла Петровича Счасни, 1883. 16 с.
Маловідомий гірничий інженер і геолог П. Д. Давидов — дослідник Криму, Малої Азії та Закавказзя, прізвище якого пов’язують із відкриттям Бешуйського вугільного родовища в Криму. Він є автором низки праць, написаних за результатами численних геологічних подорожей, зокрема: «Очерки Крыма» (Харків, 1881), «Медная промышленность Закавказья, ее настоящее и виды на будущее» (Одеса, 1884), «Очерк месторождения нефти в урочище Неруджа-Якоби в Гурии» (Тіфліс, 1885), «Серебро-свинцовые руды в верхней Абхазии, в горе Дзышра-Абаху» (Кутаїські губернські відомості, 1885), «Месторождение нефти в Гурии» (Гірничо-заводський листок, 1890), «Очерки Анатолии» (Гірничо-заводський листок, 1891), «Селение Шроша и его железорудные залежи» (Гірничо-заводський листок, 1897).
Особливу увагу привертає його очерк «Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края», написаний у грудні 1882 року під час перебування в Голубівці Слов’яносербського повіту. Ймовірно, автор перебував там у службових або дослідницьких справах. Поблизу села діяли копальні «Голубовського кам’яновугільного товариства», засновані ще у 1861 році. Розробка вугілля здійснювалася на площі близько 120 десятин із шести пластів за багатошахтною системою (13 шахт і одна штольня).
У цій праці Давидов розглядає річку Сіверський Донець як ключову водну артерію Донбасу. Він обґрунтовує доцільність розвитку судноплавства, наголошуючи на його економічних перевагах над залізничним транспортом. Річка постає не лише як природний об’єкт, а як важливий інфраструктурний ресурс, здатний забезпечити ефективне транспортування вугілля та сприяти розвитку торгівлі.
На основі статистичних розрахунків і порівнянь із міжнародним досвідом автор доводить, що водний транспорт може суттєво здешевити перевезення масових вантажів, стимулювати розвиток промисловості та розширити зовнішньоторговельні зв’язки регіону.
Карта частей рек Северного Донца и Дона. Карта частин річок Сіверського Дінця та Дону. Харків: Літографія К.П. Счасні, 1883 р. Масштаб: в одному дюймі 30 верст (1:1 260 000). Окрім басейнів річок Дону та Сіверського Дінця, на карті зображено діючі та проєктовані залізничні лінії, а також позначено Лисичанські та Грушевські кам’яновугільні копальні.
Завантажити (1,05 мб, 4 814 x 3 157 px)
субота, 28 березня 2026 р.
Фотографічні види Донецької кам’яновугільної залізниці (F. Bureau, 1879)
Bureau, Ferdinand. Фотографические виды Донецкой Каменноугольной железной дороги. [Москва] : F. Bureau, [1879]. 36 л.
Фотографічні види Донецької кам’яновугільної залізниці, створені фотографом Фердинандом Бюро (? — 1893) — французьким підданим, купцем, фотографом і власником фірми «Фотографія Імператорських театрів», імовірно, датуються 1879 роком і були виконані в перший рік після відкриття залізниці. Це одні з найперших фотознімків територій Донецької та Луганської областей, що збереглися до сьогодні. Крім станцій, вагонів і сторожових будок, особливу увагу в альбомі привертають панорамні аркуші із зображеннями станцій Лисичанськ, Дебальцеве та Лугань (Луганськ, Луганський завод).
середа, 25 березня 2026 р.
Коленский В.П. Красный Луч: Путеводитель (1966)
Коленский В. П. Красный Луч: Путеводитель. Донецк: Донбас, 1966. 72 с.
«Население Красного Луча составило на 1 января 1965 года 101 тысячу человек, а вместе с административно подчиненными ему городами Вахрушево, Миусинском и несколькими поселками городского типа — 210 тысяч человек.
Красный Луч — город угля и машиностроения, выросший за годы Советской власти. На его территории расположены пять шахтоуправлений и восемь шахт, дающих несколько миллионов тонн угля в год, заводы — машиностроительный, авторемонтный, рудоремонтный и железобетонных изделий, — три крупных электромеханических мастерских, деревообрабатывающий комбинат, мебельная и швейная фабрики, шесть строительных предприятий, промышленный, хлебный, мясной и продовольственный комбинаты, молокозавод, а также такие важные учреждения, как комбинаты «Донбассантрацит» и «Донбассшахтострой», тресты «Краснолучуголь», «Антрацитуглежилстрой» и «Антрацитуглеобогащение».
вівторок, 24 березня 2026 р.
Уголь в хрустале. Шахте «Хрустальская» 80 лет (2011)
Уголь в хрустале. Шахте Хрустальская 80 лет. Луганск: Промпечать, 2011. 224 с. (Додаток до газети «Сбойка»).
Книга розповідає про історію виникнення, становлення та 80-річний розвиток шахти «Хрустальська» (№7/8) ДП «Донбасантрацит» (м. Вахрушеве, Краснолуцька міськрада, Луганська область). У виданні описується зародження вуглевидобутку на півдні Луганщини, трудові досягнення колективу та його сучасне життя через спогади ветеранів, розповіді фахівців підприємства та гірників.
«Назва шахти походить від назви поселення, яке, у свою чергу, має понад 200-річну історію. Офіційна версія свідчить, що село Хрустальне як ранґова дача було засноване у 1784 році. [...] Річка, що розділяла село на дві частини, була названа Хрустальною через велике скупчення кварциту в її водах, який на сонці блищав як кришталь. Від назви річки і пішла назва села — Хрустальне. А вугільний пласт, що виходив на поверхню в балках, назвали "Хрустальським"».
понеділок, 23 березня 2026 р.
Шахта будущего. 30 лет (возникновения, становления и развития шахты «Должанской-Капитальной» ГП «Свердловантрацит») (2012)
Шахта будущего. 30 лет: [возникновения, становления и развития шахты «Должанской-Капитальной» ГП «Свердловантрацит»]. Луганск: Промпечать, 2012. 224 с.
Книга розповідає про історію виникнення, становлення та 30-річного розвитку однієї шахти Донбасу — «Должанської-Капітальної» ДП «Свердловантрацит» (м. Довжанськ, Луганської області). Ще під час її будівництва проектувальниками та шахтобудівельниками по всій країні вона була названа «шахтою майбутнього» за плановані потужності та технології видобутку унікальних покладів антрациту.
Шахта представлена як інженерна одиниця з усіма технічними характеристиками та статистичними даними, аналізом її діяльності та перспективами. Але, звичайно, основна увага приділяється колективу славного підприємства: керівникам і найкращим працівникам, які творять історію шахти. Велике місце відведено спогадам ветеранів — тих, хто назавжди пов’язав свою долю зі своєю «Должанкою».
Видання ілюстроване фотографіями та архівними матеріалами, що розкривають історію шахти.
Чепурнов А.В. «Луганскуголь». 60 трудовых лет. 1938—1998 (Луганск, 1998)
Чепурнов А. В. «Луганскуголь». 60 трудовых лет. 1938-1998: (Основные этапы развития, воспоминания, интервью о прошлом, настоящем, перспективах, историко-технические данные о предприятиях). Луганск: Голос Донбасса, 1998. 208 с.
«Зміст книги становлять основні етапи розвитку, найпам’ятніші події, а також люди, які зробили вагомий внесок у діяльність своїх колективів — підприємств нинішньої державної холдингової компанії «Луганськвугілля». На багатому фактичному матеріалі, через долі людей і спогади, показано минуле й сучасне, окреслено перспективи найбільшого вугільного об’єднання Луганщини, якому в серпні 1998 року виповнилося шістдесят років.
Книга розрахована на широке коло читачів. Але передусім вона адресована тим, чия доля пов’язана з «Луганськвугіллям».
неділя, 22 березня 2026 р.
Лясковский В.Г. Черноморцы под землей (1958)
Лясковский В. Г. Черноморцы под землей: Документальная повесть. Одесса: Одес. изд., 1958. 136 с.
Документальна повість про будівництво шахти «Одеська-Комсомольська» (м. Довжанськ, Луганська область). Шахта збудована комсомольцями з Одеської області серед інших комсомольських шахт у рекордні строки. Будівництво розпочалося у 1956 році, а в 1957 році шахту введено в експлуатацію.Северов П.Ф. Властелины камня (1975)
Северов П. Ф. Властелины камня / Петр Северов. Київ: Дніпро, 1975. 168 с.
Документальна повість про бригаду В. Г. Мурзенка з шахти «Червоний партизан» (м. Вознесенівка, Луганська область).
середа, 25 лютого 2026 р.
Городище (Хутор Беленький): на історичній мапі Ю.Т. Батюшина
Городище (хутор Беленький). Городище (хутір Бєлєнький). Мапу склав Ю.Т. Батюшин. Масштаб: 1:25 000.
План Городища, виконаний місцевим краєзнавцем Юрієм Тимофійовичем Батюшиним, фіксує найменування частин (кутків) села, балок та інших урочищ, відображає місцеву топоніміку й є цінним джерелом для вивчення історії селища.
У праці Юрія Канигіна та Юрія Батюшина обґрунтовано, що розробки вугілля в урочищі на річці Біленькій розташовувалися поблизу села Городище (Городні Буераки) на річці Білій — правій притоці Лугані, за десять кілометрів від Ящикового. Докладніше про історію Городища та відкриття там вугілля можна прочитати в брошурі Ю. М. Канигіна та Ю. Т. Батюшина, виданій у 2007 році.
Завантажити (6,60 мб, 3 278 x 2 327 px)
середа, 18 лютого 2026 р.
Ключнев М.Н. Позднесредневековый комплекс по добыче селитры у пгт. Беловодск Луганской области (Етнічна історія та культура населення Степу та Лісостепу Євразії, 1999)
Ключнев М. Н. (Луганск) Позднесредневековый комплекс по добыче селитры у пгт. Беловодск Луганской области. Етнічна історія та культура населення Степу та Лісостепу Євразії (від кам'яного віку по раннє середньовіччя: Матеріали міжнародної археологічної конференції. Дніпропетровськ: ДДУ , 1999. С. 146-148.
Статтю присвячено пізньосередньовічній пам’ятці археології на території Луганської області — комплексу з видобутку селітри («майдану»). Пізньосередньовічний селітроварний комплекс було виявлено під час дослідження курганної групи з дев’яти курганів поблизу смт Біловодськ на Луганщині.
Влітку та переважно восени 1991 р. у зв’язку з будівництвом очисних споруд на околиці Біловодська було проведено термінові рятувальні дослідження частково пошкоджених курганів. Виявлено численні поховання доби бронзи та скіфо-сарматського періоду, врятовано надзвичайно важливі пам’ятки, що зазнавали руйнації ще з XVII–XVIII ст. під час видобутку селітри. Дослідження здійснювали загони Луганського обласного краєзнавчого музею під керівництвом В. Ю. Виборного (могили № 1, 2, 5, 6) та Центрально-Донецької експедиції на чолі із С. М. Санжаровим (могили № 3, 4, 9).
Могильна група розташовувалася на першій терасі лівого низького берега р. Деркул — лівої притоки Сіверського Дінця — за 2 км на південний схід від Біловодська, поблизу автошляху на с. Баранівка. Вона складалася щонайменше з п’яти давніх могил заввишки 0,3–2 м (розкопано чотири — № 1–3, 6), біля яких розташовувалися три невисокі горбики з господарськими спорудами XVII–XVIII ст. (розкопані насипи № 4, 5, 9).
вівторок, 17 лютого 2026 р.
Федоровський О.С. Майдани Харківщини та майданові теорії (Записки Всеукраїнського археологічного комітету. Том I, 1930)
Федоровський О. С. Майдани Харківщини та майданові теорії. Записки Всеукраїнського археологічного комітету. Київ, 1930. Том І. С. 61-87.
Стаття харківського професора Олександра Семеновича Федоровського присвячена опису майданів — розкопаних могил (курганів) Слобожанщини. Автор розглядає різні теорії їх походження, зокрема концепцію А.А. Спіцина, яку підтримує. Згідно з цією теорією, що спирається на низку історичних документів, майдани є наслідком розвитку селітряної промисловості в Україні у XVI–XVII століттях, коли для виварювання селітри широко використовували землю з могил і городищ. Федоровський, залучаючи писемні джерела, обґрунтовує, що практика використання могил і городищ для виварювання селітри у значних масштабах зберігалася впродовж XVIII і навіть частково XIX століття, що підтверджується архівними дослідженнями Є.П. Трифільєва. Окрім того, він проводить етимологічне дослідження слова «майдан», виводячи його походження зі східних мов та пов’язуючи з поняттям місця або закладу для видобутку мінеральних речовин (рудні, копальні).
субота, 14 лютого 2026 р.
Колода В.В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья (Проблеми на прабългарската история и култура. Вип. 4-1, 2007)
Колода В. В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья. Проблеми на прабългарската история и култура. София, 2007. Вип. 4-1. С. 277-294.