Микуленко В.В., Севастьянов Л.А., Гриценко В.Н. Рубежанский химический комбинат (1973)

Микуленко В. В., Севастьянов Л. А., Гриценко В. Н. Рубежанский химический комбинат. Донецк: "Донбас", 1973. 181 с., 12 л. ил. (История фабрик и заводов).

Книга з відомої серії «Історія фабрик і заводів» присвячена Рубежанському хімічному комбінату — одному з провідних центрів вітчизняної анілінофарбової промисловості. У виданні розповідається про історію підприємства, що бере початок від будівництва заводу «Русско-Краска» у 1915 році поблизу станції Рубіжне. Показано становлення виробництва синтетичних барвників в умовах Першої світової війни та розвиток підприємства у радянський період. Особливу увагу приділено праці хіміків і робітників, завдяки яким комбінат став одним із найбільших виробників барвників у країні та експортером продукції до десятків держав. Книга розрахована на широке коло читачів.

Завантажити PDF

Гонимов И.А. Старая Юзовка: Сталинский металлургический завод: 1869-1905 (1937)

Гонимов И. А. Старая Юзовка: 1869-1905: Сталинский металлургический завод. Москва; Киев: ОГИЗ, 1937. 256 с., 22 л. ил. (История фабрик и заводов).

Книга зі відомої серії «Історія фабрик і заводів» присвячена Сталінському металургійному заводу (колишньому Юзівському заводу Новоросійського акціонерного товариства). Видання розповідає про становлення підприємства, розвиток Юзівки та життя робітників наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Основою для книги стали спогади старих робітників — учасників революційного руху, а також архівні джерела. Матеріали були зібрані та літературно опрацьовані І. О. Гонімовим.

Завантажити PDF

Колесниченко Н.Н. Хрустальский пласт. Часть III. Повести и рассказы о шахтерах (1997)

Колесниченко Н. Н. Хрустальский пласт. Часть III. Повести и рассказы о шахтерах. Луганск, 1997. 30 с.

Третя невелика книга автора присвячена шахтарському середовищу міста Красний Луч і людям, які все життя провели під землею та на керівних посадах у вугільній галузі. У центрі оповіді — шахтарська плеяда: потомствені гірники, начальники шахт і дільниць, працівники виробничого об’єднання «Донбасантрацит».

Завантажити PDF

Колесниченко Н.Н. Хрустальский пласт. Часть II. Мои друзья — краснолучане (1993)

Колесниченко Н. Н. Хрустальский пласт. Часть II. Мои друзья — краснолучане [Посвящается 50-летию освобождения Донбасса]. [Красный Луч], 1993. 70 с.

Книга присвячена 50-річчю визволення Донбасу, розповідає про шахтарів Красного Луча (нині Хрустальний) у роки Другої світової війни. Особливу увагу приділено подіям на Міус-фронті — укріпленій лінії оборони вздовж річки Міус, де шахтарські дивізії стримували наступ німецько-фашистських військ.

Завантажити PDF

Колесниченко Н.Н. Хрустальский пласт. Часть I. Повести и рассказы о шахтерах (1993)

Колесниченко Н. Н. Хрустальский пласт. Часть I. Повести и рассказы о шахтерах. Луганск: Редакционно-издательский отдел областного управления по печати, 1993. 56 с.

У книзі зібрані спогади мешканців Красного Луча (нині Хрустальний) про історію міста, його шахти та людей, які працювали у вугільній промисловості. Автор розповідає про селище Княгинівка, поміщика Васильєва, шахтовласників, керівників і працівників місцевих шахт, зокрема шахт «Богдан» і «Запорізька».

Завантажити PDF

Цілющі джерела Старобільщини (1973)

Цілющі джерела Старобільщини (Фотобуклет. Автор тексту: Г.С. Фоменко та О.Н. Власовський). Донецьк: "Донбас", 1973. 8 с. з іл. (Здравниці України).

«Справжнім багатством надр Старобільщини є мінеральні лікувальні води. Далеко за межами Ворошиловградської області знають про Старобільську районну водолікарню й санаторій-профілакторій «Сосновий», які розташовані на берегах Айдару.

У 1934 році в селі Підгорівці було пробурено свердловину для встановлення меж вугленосності Великого Донбасу. При цьому виявили мінеральну воду, що викликала інтерес як лікувальна. За хімічним складом вона бромна хлоридно-натрова: в одному літрі 21,5 грама солей, 60–70 міліграмів брому, біля 1 міліграма йоду, 15–21 міліграм бору.

З 1936 по 1968 рік воду використовували в місцевій лікарні. Згодом віддаленість свердловини від лікарні й поступове зменшення її дебіту викликали необхідність у новій свердловині, яку було пробурено в 1968 році у дворі водолікарні. Самовиливання води — 500 літрів на годину».

Завантажити PDF
Джерело: Старобільськ – музей просто неба

Іменний список майстрових Луганського заводу, переведених із Липецьких заводів (1796)

Іменний список майстрових, які перебувають при Луганському заводі та переведені з Липецького, Боринського й Козьминського заводів. Державний архів Луганської області (ДАЛО). Ф. 1. Оп. 1. Спр. 106. Арк. 35-43.

Схема вузлових та кінцевих пунктів Єкатерининської залізниці (1916-1918)

Схема вузлових та кінцевих пунктів Єкатерининської залізниці станом на 23 травня 1918 р. з описом залізничних гілок приватного та загального користування. ЦДАВО України (Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України). Ф. 2200. Оп. 1. Спр. 169.

Міністерство шляхів Української Держави. Міністерство шляхів Української Держави, м. Київ. Друкована частина станом на 1 липня 1916 р., доповнення та виправлення внесено станом на 23 травня 1918 р.

Подивитися: е-ресурс ЦДАВО

Телефоны п/о «Донбассантрацит» (1992)

Телефоны производственного объединения «Донбассантрацит» / за тех. ред. Л. П. Доценко. Луганск: Лугань, 1992. 94 с.

Довідник телефонів і організаційної структури виробничого об’єднання «Донбасантрацит» (м. Красний Луч, Луганська область). Містить систематизовану інформацію про внутрішню та зовнішню телефонну мережу підприємства. Основну частину видання становлять детальні списки керівництва об’єднання, структурних підрозділів і служб (технічна дирекція, виробнича, економічна, кадрова, постачання тощо) із зазначенням посад, прізвищ, службових телефонів і кабінетів. Окремо подано контакти шахт, шахтоуправлінь, ремонтно-механічних заводів, енергетичних служб, будівельних організацій та інших підприємств, пов’язаних із вугільною промисловістю регіону.

Завантажити PDF

Формулярні списки майстрових Луганського заводу, переведених з Олександрівського заводу (1796)

Формулярні списки майстрових, що перебувають при Луганському заводі, переведених з Олександрівського заводу. Державний архів Луганської області (ДАЛО). Ф. 1. Оп. 1. Спр. 106. Арк. 28-34.

Шахта им. «Известий» ГП «Донбассантрацит»: 70 лет (2004)

Шахта им. «Известий» ГП «Донбассантрацит»: [70 лет]. [Красный Луч], 2004. 14 с.

Брошуру видано у 2004 році редакцією газети «Голос Донбасу» до 70-річчя шахти №16 імені газети «Ізвєстія» ДП «Донбасантрацит» (м. Красний Луч, Луганська область). Текст підготовлено Т. Ткачовою за матеріалами, наданими директором шахтного музею Н.П. Озерним.

Завантажити PDF

Історія Харцизька на поштових листівках: станція та околиці початку ХХ століття

Вітання з Харцизьку. Вітальна листівка видавництва Товариства «К.П.» (Контрагент Печати)

Як виглядав Харцизьк понад сто років тому: добірка поштових листівок із залізничною станцією та околицями міста початку ХХ століття. 

Історія станції Харцизьк тісно пов’язана з освоєнням степових просторів Донбасу та розвитком залізничної мережі у другій половині ХІХ століття. Назва місцевості має глибоке історичне коріння. Тривалий час степові простори Донецького кряжу залишалися малозаселеними й входили до так званого «Дикого поля». Ці території вважалися небезпечними для купців та чумаків, чий товар нерідко ставав здобиччю «харцизяк». Саме сюди втікали селяни та козаки, рятуючись від кріпацтва. За однією з версій, турки й татари називали їх «харцизами», тобто «розбійниками». Від цього слова й походить назва Харцизька.

Дидов А.З. Время и трубы: Очерки о Харцызском трубном заводе (1998)

Дидова А. З. Время и трубы: Очерки о Харцызском трубном заводе [100 лет Харцызскому трубному заводу] / Лит. запись А.З. Дидовой. Донецк: Фолио, 1998. 400 с.: ил., фотоприлож.

Очерки присвячені більш ніж столітній історії підприємства, його трудовим традиціям і високій кваліфікації керівників, інженерно-технічного персоналу та робітників.

Історія Харцизького трубного заводу бере початок з 1898 року, коли Товариство Дебальцівського механічного заводу побудувало котельно-механічний завод у центрі гірничо-промислового району Донбасу. У цей час активно розроблялися вугільні родовища Донбасу, тому виникла потреба в більшій кількості обладнання для шахт і копалень. Підприємство було створене за участі капіталу бельгійського анонімного акціонерного товариства і спочатку спеціалізувалося не на виробництві труб, а на виготовленні металоконструкцій для залізничних і річкових мостів, шахтних вагонеток, дробарок для руди, стропил для кріплення шахт, парових котлів і чавунного литва. Його основними підрозділами були котельно-механічний, ковальський і ливарний цехи, оснащені металорізальними верстатами, пресами та підйомними механізмами, що приводилися в дію паровими машинами. У перші роки тут працювало близько 300 робітників. 

У 1910 році підприємство перейшло у власність «Генерального товариства Макіївських сталеливарних заводів» (згодом — «Російський гірничий та металевий Уніон») і стало філією Макіївського металургійного заводу. Вже у 1913 році значну частину підприємства, включаючи енергетику та механічний цех, було продано «Сосновицькому товариству залізоробних заводів». У цей період завод фактично був поділений між двома власниками.

Саме 1913 рік став переломним: на підприємстві було побудовано трубний цех, де виготовляли сталеві труби, призначені для водопровідних і каналізаційних систем, зварені методом ковальсько-газового зварювання на станах «Дікке». Тоді ж завод перейменовано на Харцизький трубний завод.

Завантажити PDF

Фесенко В.О. Архів Луганського ливарного заводу (1795–1887) (Записки Історично-Філологічного Відділу ВУАН. Кн. ХХІ–ХХІІ, 1929)

Будинок управителя Луганського чавуноливарного заводу на Англійській вулиці. Наприкінці ХІХ ст. тут діяли Гірниче відомство, бібліотека заводу та мінералогічний музей. Фото експедиції Стефана Таранушенка, 1928 р.

Фесенко В. О. Архів Луганського ливарного заводу (1795–1887). Записки Історично-Філологічного Відділу ВУАН. Київ, 1929. Кн. ХХІ–ХХІІ. С. 317-328.

Стаття Вадима Фесенка — історика-архівіста, який працював у Луганську та досліджував історію Луганського чавуноливарного заводу на основі його архіву. У ній автор описує руйнацію архіву Луганського заводу у 1922 році та характеризує його стан у той період. Водночас він підкреслює наукову цінність архіву, навіть попри значні втрати, для вивчення історії української промисловості та Донецького басейну, а також порушує питання охорони, систематизації й дослідження старих фабрично-заводських архівів України. Сьогодні архів Луганського ливарного заводу становить фонд Ф-1 «Луганський казенний чавуноливарний завод Головного управління гірничих та соляних справ, селище Луганський завод Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії» Державного архіву Луганської області (456 справ) і з 2014 року перебуває у тимчасовій окупації російськими військами.

Ткачева Т.В. Краснолучский машиностроительный завод — 70. Люди, годы, жизнь (2001)

Ткачева Т. В. Краснолучский машиностроительный завод — 70. Люди, годы, жизнь. 1931–2001. Луганск: Голос Донбасса, 2001. 112 с.: фото.

«Люди, годы, жизнь» — это книга о 70-летнем пути Краснолучского машиностроительного завода. За прошедшие годы рудоремонтный завод, созданный для ремонта горно-шахтного оборудования, превратился в крупнейшего производителя ленточных конвейеров с шириной ленты 800 и 1000 мм, горнорежущего инструмента, рештаков для скребковых конвейеров, людских вагонеток, обогатительного оборудования. За 70 лет на машиностроительном заводе прожило свою трудовую жизнь не одно поколение людей. Отражённые в этой книге прошлое и настоящее завода представлены через судьбы людей, их воспоминания, через множество уже вошедших в историю материалов».

Завантажити PDF

Давыдов П.Д. Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края (1883)

Давыдов П. Д. Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края. Харьков: Типография Карла Петровича Счасни, 1883. 16 с.

Маловідомий гірничий інженер і геолог П. Д. Давидов — дослідник Криму, Малої Азії та Закавказзя, прізвище якого пов’язують із відкриттям Бешуйського вугільного родовища в Криму. Він є автором низки праць, написаних за результатами численних геологічних подорожей, зокрема: «Очерки Крыма» (Харків, 1881), «Медная промышленность Закавказья, ее настоящее и виды на будущее» (Одеса, 1884), «Очерк месторождения нефти в урочище Неруджа-Якоби в Гурии» (Тіфліс, 1885), «Серебро-свинцовые руды в верхней Абхазии, в горе Дзышра-Абаху» (Кутаїські губернські відомості, 1885), «Месторождение нефти в Гурии» (Гірничо-заводський листок, 1890), «Очерки Анатолии» (Гірничо-заводський листок, 1891), «Селение Шроша и его железорудные залежи» (Гірничо-заводський листок, 1897).

Особливу увагу привертає його очерк «Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края», написаний у грудні 1882 року під час перебування в Голубівці Слов’яносербського повіту. Ймовірно, автор перебував там у службових або дослідницьких справах. Поблизу села діяли копальні «Голубовського кам’яновугільного товариства», засновані ще у 1861 році. Розробка вугілля здійснювалася на площі близько 120 десятин із шести пластів за багатошахтною системою (13 шахт і одна штольня).

У цій праці Давидов розглядає річку Сіверський Донець як ключову водну артерію Донбасу. Він обґрунтовує доцільність розвитку судноплавства, наголошуючи на його економічних перевагах над залізничним транспортом. Річка постає не лише як природний об’єкт, а як важливий інфраструктурний ресурс, здатний забезпечити ефективне транспортування вугілля та сприяти розвитку торгівлі.

На основі статистичних розрахунків і порівнянь із міжнародним досвідом автор доводить, що водний транспорт може суттєво здешевити перевезення масових вантажів, стимулювати розвиток промисловості та розширити зовнішньоторговельні зв’язки регіону.

Завантажити PDF

Карта частей рек Северного Донца и Дона. Карта частин річок Сіверського Дінця та Дону. Харків: Літографія К.П. Счасні, 1883 р. Масштаб: в одному дюймі 30 верст (1:1 260 000). Окрім басейнів річок Дону та Сіверського Дінця, на карті зображено діючі та проєктовані залізничні лінії, а також позначено Лисичанські та Грушевські кам’яновугільні копальні.

Завантажити (1,05 мб, 4 814 x 3 157 px)

Свердлов Б.М. Восхождение. Главная дорога нашей судьбы: 140 лет Донецкой ЖД (2010)

Свердлов Б. М. Восхождение. Главная дорога нашей судьбы: 140 лет Донецкой ЖД. Донецк: ООО ПП "Крылья", 2010. 384 с.

Художньо-публіцистичне видання, присвячене 140-річчю Донецької залізниці. У книзі висвітлено історію, розвиток і значення магістралі, подано нариси про її керівників та визначних діячів галузі. Видання багато ілюстроване фотографіями різних часів.

Автор — Борис Свердлов, журналіст газети «Гудок» і головний редактор видання «Железнодорожник Донбасса».

Завантажити PDF

Ясинувата: історія, архітектура та життя станції на поштових листівках початку ХХ ст.

Ст. Ясинувата. №1. Загальний вигляд та станція. Поштова листівка видавництва контрагенства О.С. Суворіна та К°, Фототіпія «Шерер, Набгольц и К°». 1917 р.

Поява станції тісно пов’язана з бурхливим розвитком промисловості Донецького басейну наприкінці ХІХ століття. У березні 1872 року Новоросійське товариство Джона Юза завершило будівництво залізничної лінії Костянтинівка — Ясинувата — Оленівка, яка з’єднала Юзівський металургійний завод із загальною мережею залізниць і родовищем залізної руди. Саме цей рік вважається датою заснування станції та вокзалу Ясинувата.

Свердлов Б.М. Ясиноватая: беру груз на себя. Очерки о крупнейшем железнодорожном узле Украины (2009)

Свердлов Б. М. Ясиноватая: беру груз на себя: очерки о крупнейшем железнодорожном узле Украины. Донецк: ООО ПП "Крылья", 2009. 300 с.

Нариси про Ясинуватський залізничний вузол, його історію, розвиток і роль у транспортній системі України. Книга багато ілюстрована фотографіями різних часів та видана до 130-річчя одного з найбільших залізничних вузлів України — Ясинуватої.

Завантажити PDF

Бойченко Н.Я., Кобыляков Н.М. Ясиноватая: Путеводитель (1983)

Бойченко Н. Я., Кобыляков Н. М. Ясиноватая: Путеводитель. Донецк: Донбас, 1983. 72 с.

Зміст:
Ясиноватая вчера, сегодня, завтра.
Справочные сведения по Ясиноватой.
Авдеевка.
Справочные сведения по Авдеевке.
Села и поселки района.
Состав поселковых и сельских Советов Ясиноватского района.
Сельскохозяйственные предприятия.

Завантажити PDF

Фотографічні види Донецької кам’яновугільної залізниці (F. Bureau, 1879)

Bureau, Ferdinand. Фотографические виды Донецкой Каменноугольной железной дороги. [Москва] : F. Bureau, [1879]. 36 л.

Фотографічні види Донецької кам’яновугільної залізниці, створені фотографом Фердинандом Бюро (? — 1893) — французьким підданим, купцем, фотографом і власником фірми «Фотографія Імператорських театрів», імовірно, датуються 1879 роком і були виконані в перший рік після відкриття залізниці. Це одні з найперших фотознімків територій Донецької та Луганської областей, що збереглися до сьогодні. Крім станцій, вагонів і сторожових будок, особливу увагу в альбомі привертають панорамні аркуші із зображеннями станцій Лисичанськ, Дебальцеве та Лугань (Луганськ, Луганський завод).

Проєктні схеми трасування Донецької кам’яновугільної залізниці (1875–1878)

У 1875 році Міністерство шляхів сполучення ухвалило рішення про будівництво Донецької кам’яновугільної залізниці. Концесію на її зведення отримав видатний промисловець і директор Московсько-Ярославської залізниці С.І. Мамонтов, який заснував акціонерне товариство «Донецька залізниця». У 1876 році відбулися урочисті заходи з нагоди початку будівництва, яке велося швидкими темпами, а вже 1 грудня 1878 року на станції Луганський завод (Лугань) було урочисто відкрито рух поїздів.

Перед будівництвом виконували камеральне (кабінетне) трасування — укладання плану траси залізниці на топографічних картах. Це дозволяло обрати оптимальний маршрут з урахуванням рельєфу, наявних поселень, природних перешкод та технічних можливостей, розташувати станції, мости, тунелі та інші інженерні споруди. Камеральне трасування було першим і важливим етапом проектування, що забезпечував точність і ефективність подальшого польового вимірювання та будівництва залізниці.

Донецкая каменноугольная железная дорога, ее проект и будущность (1875)

Донецкая каменноугольная железная дорога, ее проект и будущность. СПб.: Типография Ф.С. Сущинского, 1875. 23 с. (Извлечено из №№ 77,78 и 79 «Вестника железных дорог и пароходства» 1875 г.)

«Как уже было сказано в начале настоящей статьи, каменноугольная Донецкая дорога состоит из трёх отдельных линий длиной 191, 83 и 118 верст, с боковыми ветвями на Никитовку, Бахмут, Лисичанск и к пристани у северного Донца, длиной в общей сложности 54 версты. Все эти линии имеют целью облегчить доставку угля из места добычи его к станциям двух больших дорог, соединяющих среднюю полосу Империи с югом, и относительно их Донецкая сеть является группой отдельных, независимых друг от друга питательных ветвей, при чём, как уже было замечено нами, линии Славянск—Донецкая пристань и Криничная—Зверево следует рассматривать как состоящие каждая из двух частей, из коих одна — питательная ветвь для Курско-Харьково-Азовской дороги, а другая — для Козлово-Воронежско-Ростовской дороги».

Завантажити PDF

Схема проєктованої Донецької кам’яновугільної залізниці. Додаток до «Вісника залізниць і пароплавства» №77, 1875 р.

Коленский В.П. Красный Луч: Путеводитель (1966)

Коленский В. П. Красный Луч: Путеводитель. Донецк: Донбас, 1966. 72 с.

«Население Красного Луча составило на 1 января 1965 года 101 тысячу человек, а вместе с административно подчиненными ему городами Вахрушево, Миусинском и несколькими поселками городского типа — 210 тысяч человек.

Красный Луч — город угля и машиностроения, выросший за годы Советской власти. На его территории расположены пять шахтоуправлений и восемь шахт, дающих несколько миллионов тонн угля в год, заводы — машиностроительный, авторемонтный, рудоремонтный и железобетонных изделий, — три крупных электромеханических мастерских, деревообрабатывающий комбинат, мебельная и швейная фабрики, шесть строительных предприятий, промышленный, хлебный, мясной и продовольственный комбинаты, молокозавод, а также такие важные учреждения, как комбинаты «Донбассантрацит» и «Донбассшахтострой», тресты «Краснолучуголь», «Антрацитуглежилстрой» и «Антрацитуглеобогащение».

Завантажити PDF

Уголь в хрустале. Шахте «Хрустальская» 80 лет (2011)

Уголь в хрустале. Шахте Хрустальская 80 лет. Луганск: Промпечать, 2011. 224 с. (Додаток до газети «Сбойка»).

Книга розповідає про історію виникнення, становлення та 80-річний розвиток шахти «Хрустальська» (№7/8) ДП «Донбасантрацит» (м. Вахрушеве, Краснолуцька міськрада, Луганська область). У виданні описується зародження вуглевидобутку на півдні Луганщини, трудові досягнення колективу та його сучасне життя через спогади ветеранів, розповіді фахівців підприємства та гірників.

«Назва шахти походить від назви поселення, яке, у свою чергу, має понад 200-річну історію. Офіційна версія свідчить, що село Хрустальне як ранґова дача було засноване у 1784 році. [...] Річка, що розділяла село на дві частини, була названа Хрустальною через велике скупчення кварциту в її водах, який на сонці блищав як кришталь. Від назви річки і пішла назва села — Хрустальне. А вугільний пласт, що виходив на поверхню в балках, назвали "Хрустальським"».

Завантажити PDF

Шахта будущего. 30 лет (возникновения, становления и развития шахты «Должанской-Капитальной» ГП «Свердловантрацит») (2012)

Шахта будущего. 30 лет: [возникновения, становления и развития шахты «Должанской-Капитальной» ГП «Свердловантрацит»]. Луганск: Промпечать, 2012. 224 с.

Книга розповідає про історію виникнення, становлення та 30-річного розвитку однієї шахти Донбасу — «Должанської-Капітальної» ДП «Свердловантрацит» (м. Довжанськ, Луганської області). Ще під час її будівництва проектувальниками та шахтобудівельниками по всій країні вона була названа «шахтою майбутнього» за плановані потужності та технології видобутку унікальних покладів антрациту.

Шахта представлена як інженерна одиниця з усіма технічними характеристиками та статистичними даними, аналізом її діяльності та перспективами. Але, звичайно, основна увага приділяється колективу славного підприємства: керівникам і найкращим працівникам, які творять історію шахти. Велике місце відведено спогадам ветеранів — тих, хто назавжди пов’язав свою долю зі своєю «Должанкою».

Видання ілюстроване фотографіями та архівними матеріалами, що розкривають історію шахти.

Завантажити PDF

Чепурнов А.В. «Луганскуголь». 60 трудовых лет. 1938—1998 (Луганск, 1998)

Чепурнов А. В. «Луганскуголь». 60 трудовых лет. 1938-1998: (Основные этапы развития, воспоминания, интервью о прошлом, настоящем, перспективах, историко-технические данные о предприятиях). Луганск: Голос Донбасса, 1998. 208 с.

«Зміст книги становлять основні етапи розвитку, найпам’ятніші події, а також люди, які зробили вагомий внесок у діяльність своїх колективів — підприємств нинішньої державної холдингової компанії «Луганськвугілля». На багатому фактичному матеріалі, через долі людей і спогади, показано минуле й сучасне, окреслено перспективи найбільшого вугільного об’єднання Луганщини, якому в серпні 1998 року виповнилося шістдесят років.

Книга розрахована на широке коло читачів. Але передусім вона адресована тим, чия доля пов’язана з «Луганськвугіллям».

Завантажити PDF

Лясковский В.Г. Черноморцы под землей (1958)

Лясковский В. Г. Черноморцы под землей: Документальная повесть. Одесса: Одес. изд., 1958. 136 с.

Документальна повість про будівництво шахти «Одеська-Комсомольська» (м. Довжанськ, Луганська область). Шахта збудована комсомольцями з Одеської області серед інших комсомольських шахт у рекордні строки. Будівництво розпочалося у 1956 році, а в 1957 році шахту введено в експлуатацію.

Завантажити PDF

Северов П.Ф. Властелины камня (1975)

Северов П. Ф. Властелины камня / Петр Северов. Київ: Дніпро, 1975. 168 с.

Документальна повість про бригаду В. Г. Мурзенка з шахти «Червоний партизан» (м. Вознесенівка, Луганська область).

Завантажити PDF

«Донбассэнерго»: настоящее прошлое (2015)

«Донбассэнерго»: настоящее прошлое / ред.: Э. М. Бондаренко, П. В. Добров, Е. В. Стяжкина [и др.], сост. И. Ю. Хюренина, дизайн Е. В. Широва. Киев: Элика Люкс, 2015. 160 c., ил.

«Цю книгу можна назвати корпоративною трудовою біографією — від моменту заснування і до початку новітнього періоду. Вона складена з доль сотень тисяч людей, які будували, захищали, відновлювали, примножували, зберігали й розвивали «Донбасенерго» протягом усієї історії компанії. У процесі роботи над цією книгою ми обмежилися радянським періодом і розставили акценти таким чином, щоб у далекому минулому чітко вимальовувалися силуети людей — тих, хто стояв біля витоків, долав розруху, голод, хвороби, війну. Виробнича повсякденність, особисті історії — ось те, що ми шукали в архівах 1920–30–40–50-х років. Багато документів і фотографій є унікальними й публікуються в цій книзі вперше».

Завантажити PDF

Семешко Н.С. Огни Донбасса: Научно-популярные очерки истории производственного энергетического объединения «Донбассэнерго» (1982)

Семешко Н. С. Огни Донбасса: Научно-популярные очерки истории производственного энергетического объединения «Донбассэнерго». Донецк: Донбас, 1982. 70 с., 8 л. ил. (История фабрик и заводов).

«Книга з відомої серії «Історія фабрик та заводів» присвячена ордена Леніна виробничому енергетичному об’єднанню «Донбасенерго». До його складу входять 10 потужних теплових електростанцій і 13 підприємств електричних мереж. Воно забезпечує енергією 80 міст і 230 робітничих селищ Ворошиловградської та Донецької областей. У книзі розповідається про розвиток енергетики краю, досягнення колективу в роки десятої п’ятирічки, виконання завдань одинадцятої п’ятирічки, про те, як працюють, удосконалюють майстерність, навчаються й відпочивають енергетики Донбасу».

Завантажити PDF

Хворостянов А.Ф. Шахта имени Карла Маркса (1975)

Хворостянов А. Ф. Шахта имени Карла Маркса. Очерк. Донецк: Донбас, 1975. 98 с., ил. (История фабрик и заводов).

Книга з відомої серії «Історія фабрик та заводів» присвячена шахті імені Карла Маркса в Єнакієвому, що в минулому була Софіївським рудником.

«Із закладенням цього рудника було покладено початок промисловому видобутку вугілля в нашому краї. У 1858 році, за п’ять кілометрів від майбутнього Петрівського чавуноливарного заводу, поблизу села Софіївка, було відкрито багаті поклади кам’яного вугілля та розпочато їх розробку. Рудник, що виник, назвали Софіївським — за назвою села. Родовище складалося з трьох крутоспадних пластів, з яких для розробки обрали лише один — потужністю дві й три чверті аршина. За простяганням пласта було пробито штольню глибиною близько 22 сажнів і встановлено кінний ворот».

Завантаження PDF

Пирогов И.Т. Шахта 5-бис Трудовская (1971)

Пирогов И. Т. Шахта 5-бис Трудовская. Очерк. Донецк: Донбас, 1971. 102 с., ил. (История фабрик и заводов).

Книга з відомої серії «Історія фабрик та заводів» присвячена донецькій шахті № 5-біс «Трудівська». Шахта отримала свою назву від Трудівського рудника, заснованого у 1905 році та належного Вірі Пестерєвій — доньці Петра Карпова, засновника Вознесенського рудника. Будівництво нової шахти № 5-біс «Трудівська» розпочалося восени 1931 року. В експлуатацію її введено 15 лютого 1941 року. На той час це було найбільше вугледобувне підприємство Донбасу.

Завантажити PDF

Пирко В.А. Добыча соли в XVII—XVIII вв. как импульс к возникновению промышленности Донбасса (Донбасс: прошлое, настоящее, будущее, 1992)

Садчиков С.Г. «Бахмутская крепость XVIII в.». Полотно, олія, 1991 р.

Пирко В. А. Добыча соли в XVII—XVIII вв. как импульс к возникновению промышленности Донбасса. Донбасс: прошлое, настоящее, будущее: тезисы докладов и сообщений I региональной науч.-практ. конф. Донецк, 1992. С. 49-51.

Стаття є тезами доповіді кандидата історичних наук Василя Олексійовича Пірка, представленої на І регіональній науково-практичній конференції «Донбасс: прошлое, настоящее, будущее» (Донецьк, 1992). У публікації розглядається роль солевидобутку XVII—XVIII ст. як важливого чинника становлення промислового розвитку Донбасу.

Отин Е.С. Древние географические названия Донбасса (Летопись Донбасса №1, 1992)

Фрагмент карти Білосарайської коси, складеної Пітером Бергманом, 1702 р. Масштаб: 200 сажнів у дюймі (1:16 800)

Отин Е. С. Древние географические названия Донбасса. Летопись Донбасса: Краеведческий сборник. Выпуск I. Донецк: Донецкий областной краеведческий музей, 1992. С. 25-27.

Стаття професора Є.С. Отіна «Древние географические названия Донбасса» досліджує історію формування топонімії південно-східної України (Донбасу). Автор, мовознавець та доктор філологічних наук, спеціаліст з ономастики, топоніміки та гідроніміки, аналізує вплив різних народів на місцеві географічні назви від античної доби до нового часу.

Чубенко В.Ю. Географические названия на территории Донецкого кряжа (1939)

Чубенко В. Ю. Географические названия на территории Донецкого кряжа: (Мат-лы по географии и истории) / Ворошиловград. обл. отд. нар. образования. Обл. ин-т усовершенствования учителей. Ворошиловград: Тип. изд-ва "Ворошиловград. правда", 1939. 24 с.

Автор у доступній формі знайомить із географічними назвами Донецкого кряжа, пояснює походження топонімів курганів, урочищ, ярів, річок, сіл і міст регіону. У виданні наголошується, що «вивчення походження назв допомагає читати минуле, щоб краще зрозуміти сучасність у місцевому краї». Брошура була одобрена для використання викладачами географії та історії середньої школи при вивченні відповідного програмного матеріалу та отримала «благополучний відгук» завідувача географічного кабінету Всесоюзного науково-дослідного інституту шкіл, професора М. І. Силищенського.

Завантажити PDF

Описание Донецкого бассейна. Т. VI. Вып. II: Доставка по наклонным путям (1922)

Описание Донецкого бассейна. Т. VI. Вып. II: Доставка по наклонным путям / сост. проф. А.М. Терпигорев. Харьков: Горняк, 1922. 121 с.: ил.

Другий випуск VI тому видання «Описание Донецкого бассейна» був підготовлений професором Катеринославського гірничого інституту Олександром Митрофановичем Терпигорєвим і виданий у Харкові видавництвом «Горняк» у 1922 році.

Цей випуск став продовженням першого випуску VI тому, який вийшов у 1918 році та був присвячений доставці вугілля від очисного вибою до горизонтальних рейкових шляхів. Первісно матеріали про транспортування вугілля по похилих виробках планувалося включити саме до першого випуску, однак через брак паперу потрібного формату в умовах воєнного часу їх друк було відкладено. У результаті ці матеріали були видані окремим другим випуском.

У випуску розглянуто способи транспортування вугілля по похилих гірничих виробках — бремсбергах та ухилах, наведено опис технічних пристроїв для такої доставки, конструкцій похилих шляхів, а також наведено практичні дані щодо організації підйому і транспортування гірничої маси у шахтах Донбасу. Значну увагу приділено технічним схемам і ілюстраціям, що демонструють обладнання та принципи його роботи.

Завантажити PDF

Городище (Хутор Беленький): на історичній мапі Ю.Т. Батюшина

Городище (хутор Беленький). Городище (хутір Бєлєнький). Мапу склав Ю.Т. Батюшин. Масштаб: 1:25 000.

План Городища, виконаний місцевим краєзнавцем Юрієм Тимофійовичем Батюшиним, фіксує найменування частин (кутків) села, балок та інших урочищ, відображає місцеву топоніміку й є цінним джерелом для вивчення історії селища.

У праці Юрія Канигіна та Юрія Батюшина обґрунтовано, що розробки вугілля в урочищі на річці Біленькій розташовувалися поблизу села Городище (Городні Буераки) на річці Білій — правій притоці Лугані, за десять кілометрів від Ящикового. Докладніше про історію Городища та відкриття там вугілля можна прочитати в брошурі Ю. М. Канигіна та Ю. Т. Батюшина, виданій у 2007 році.

Завантажити (6,60 мб, 3 278 x 2 327 px)

Донбасс: прошлое, настоящее, будущее (I региональная научно-практическая конференция. Донецк, 1992)

Донбасс: прошлое, настоящее, будущее: тезисы докладов и сообщений I региональной науч.-практ. конф. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1992. 187 с.

«Збірник містить тези доповідей і повідомлень, представлених на І регіональну науково-практичну конференцію «Донбас: минуле, сучасне, майбутнє», і охоплює окремі питання заселення території сучасного Донбасу, національних особливостей краю, історії промислового освоєння регіону, сучасного економічного розвитку Донбасу, його екології, народної освіти, культури та низку інших проблем.

Основна мета конференції — сприяти усвідомленню специфіки регіону та пов’язаних із цим шляхів забезпечення в ньому нормального життя населення. Опубліковані тези, зрозуміло, не розкривають у всій глибині всю проблематику Донбасу. Проте найбільш актуальні, вузлові, малодосліджені питання, що відповідають меті конференції, тією чи іншою мірою в них порушуються».

Лисянский А.С. Конец Дикого поля. Историко-краеведческий очерк (1973)

Лисянский А. С. Конец Дикого поля. Историко-краеведческий очерк / А.С. Лисянский; под ред. докт. истор. наук, проф. Е. В. Чистяковой. Донецк: Донбасс, 1973. 131 с.

В історико-краєзнавчому нарисі розповідається про народи, що населяли донецький край у XI—XVIII століттях, про боротьбу дружин Київської Русі з кочовиками та татаро-монгольськими завойовниками. Нарис також висвітлює заселення й освоєння пустельного Дикого Поля, яке утворилося внаслідок нашесть кочових племен, а також початок розвитку промисловості на Донбасі.

У роботі над книгою було використано різноманітні джерела: руські літописи та повідомлення східних авторів, описи подорожей європейських послів, місіонерів і купців XIII—XVII століть, а також описи мандрів у XVIII столітті академіків Петербурзької академії наук, історико-географічні пам’ятки, картографічні матеріали, а також дані археології та топоніміки.

Завантажити PDF

Ключнев М.Н. Позднесредневековый комплекс по добыче селитры у пгт. Беловодск Луганской области (Етнічна історія та культура населення Степу та Лісостепу Євразії, 1999)

Ключнев М. Н. (Луганск) Позднесредневековый комплекс по добыче селитры у пгт. Беловодск Луганской области. Етнічна історія та культура населення Степу та Лісостепу Євразії (від кам'яного віку по раннє середньовіччя: Матеріали міжнародної археологічної конференції. Дніпропетровськ: ДДУ , 1999. С. 146-148.

Статтю присвячено пізньосередньовічній пам’ятці археології на території Луганської області — комплексу з видобутку селітри («майдану»). Пізньосередньовічний селітроварний комплекс було виявлено під час дослідження курганної групи з дев’яти курганів поблизу смт Біловодськ на Луганщині.

Влітку та переважно восени 1991 р. у зв’язку з будівництвом очисних споруд на околиці Біловодська було проведено термінові рятувальні дослідження частково пошкоджених курганів. Виявлено численні поховання доби бронзи та скіфо-сарматського періоду, врятовано надзвичайно важливі пам’ятки, що зазнавали руйнації ще з XVII–XVIII ст. під час видобутку селітри. Дослідження здійснювали загони Луганського обласного краєзнавчого музею під керівництвом В. Ю. Виборного (могили № 1, 2, 5, 6) та Центрально-Донецької експедиції на чолі із С. М. Санжаровим (могили № 3, 4, 9).

Могильна група розташовувалася на першій терасі лівого низького берега р. Деркул — лівої притоки Сіверського Дінця — за 2 км на південний схід від Біловодська, поблизу автошляху на с. Баранівка. Вона складалася щонайменше з п’яти давніх могил заввишки 0,3–2 м (розкопано чотири — № 1–3, 6), біля яких розташовувалися три невисокі горбики з господарськими спорудами XVII–XVIII ст. (розкопані насипи № 4, 5, 9).

Трифильев Е.П. Очерки из истории промышленности Слободской Украины. I. Селитроварение (Сборник Харьковского Историко-Филологического Общества. Т. VI. Вьп. II, 1894)

Трифильев Е. П. Очерки из истории промышленности Слободской Украины. I. Селитроварение. Сборник Харьковского Историко-Филологического Общества. Харьков, 1894. Т. VI. Вьп. II. С. 12-48.

На засіданні Історико-філологічного товариства при Харківському університеті 21 грудня 1893 року історик, архівіст і краєзнавець Євген Парфенович Трифільєв виступив із доповіддю про селітроваріння в Слобідській Україні від XVII століття до новітнього часу на підставі матеріалів Харківського історичного архіву, розглядаючи це явище в контексті загального перебігу історичних подій. Реферат Трифільєва було визнано вагомим внеском у майже не розроблену на той час історію «малоросійської промисловості» та ухвалено надрукувати його в найближчому VI томі «Сборника общества». 

Федоровський О.С. Майдани Харківщини та майданові теорії (Записки Всеукраїнського археологічного комітету. Том I, 1930)

Федоровський О. С. Майдани Харківщини та майданові теорії. Записки Всеукраїнського археологічного комітету. Київ, 1930. Том І. С. 61-87.

Стаття харківського професора Олександра Семеновича Федоровського присвячена опису майданів — розкопаних могил (курганів) Слобожанщини. Автор розглядає різні теорії їх походження, зокрема концепцію А.А. Спіцина, яку підтримує. Згідно з цією теорією, що спирається на низку історичних документів, майдани є наслідком розвитку селітряної промисловості в Україні у XVI–XVII століттях, коли для виварювання селітри широко використовували землю з могил і городищ. Федоровський, залучаючи писемні джерела, обґрунтовує, що практика використання могил і городищ для виварювання селітри у значних масштабах зберігалася впродовж XVIII і навіть частково XIX століття, що підтверджується архівними дослідженнями Є.П. Трифільєва. Окрім того, він проводить етимологічне дослідження слова «майдан», виводячи його походження зі східних мов та пов’язуючи з поняттям місця або закладу для видобутку мінеральних речовин (рудні, копальні).

Городцов В.А. Майданы (Древности. Труды Императорского Московского археологического общества. Том XX. Выпуск II, 1904)

Спосіб розкопок курганів за допомогою волокуш (за В.О. Городцовим)

Городцов В.А. Майданы. Древности. Труды Императорского Московского археологического общества. М., 1904. Т. ХХ. Вып. II. С. 29-39.

Стаття відомого археолога Василя Олексійовича Городцова присвячена дослідженню майданів та розкопаних курганів. Автор спирається на власні спостереження та наводить відомості з нотаток і публікацій попередніх дослідників, які описували ці пам’ятки, зокрема щодо можливого зв’язку майданів із селітроварінням. Городцов дотримується думки, що майдани є залишками великих курганів, розкопаних у давнину шукачами скарбів. На підтвердження цієї позиції він наводить детальні відомості про розкопки майдана на березі річки Торця поблизу села Райського (нині селище Дружківської міської громади Краматорського району), проведені ним у 1903 році.

Березанская С.С. Первые мастера-металлурги на территории Украины (Первобытная археология – поиски и находки, 1980)

Березанская С. С. Первые мастера-металлурги на территории Украины. Первобытная археология – поиски и находки: сборник научных трудов. Киев: Наукова думка, 1980. С. 243-256.

Агрікола Георгій. Про гірничу справу XII книг («De Re Metallica», 1556) (2014–2023)

Агрікола Г. Про гірничу справу XII книг : (кн. I-VI) / Георгій Агрікола; порівняльний пер., наук. ред. й комент. В. Білецький, Г. Гайка. Донецьк: Східний видавничий дім, 2014. 227 с.

У 2014 р. у видавництві «Східний видавничий дім» (м. Донецьк) вийшло перше україномовне видання славнозвісної літературно-наукової пам’ятки XVI ст. — книги Георга Агріколи «Про гірничу справу» (De Re Metallica), яку вважають своєрідною «Біблією» гірників і металургів усього світу. Протягом кількох сторіч це був головний підручник і практичний посібник всякого освіченого гірника, сьогодні – пам'ятка літератури, зріз історії гірничих технологій, органічна система філософських, природничих і інженерних знань епохи Відродження. Представлені перші шість книг (розділів) праці Г. Агріколи, які пов'язані з видобутком корисних копалин.

Праця «Про гірничу справу» складається з 12 книг (глав). Перша — міркування про роль металів в історії людства, зіставлення позицій критиків і прихильників гірництва. Друга — характеристика умов, що впливають на успішну розробку родовищ, а також розвідка й пошукові ознаки багатих руд. Третя — геологічні знання, опис рудних покладів і властивостей гірських масивів. Четверта — землемірні знання, гірничі посади, звання та відповідні обов’язки. П’ята — основи підземної розробки руд, кріплення виробок, маркшейдерське мистецтво. Шоста — опис знарядь праці, машин і механізмів для руйнування порід, транспортування та підйому руди, водовідливу й вентиляції. Сьома книга присвячена пробірному аналізу руд. Восьма — способам і механізмам збагачення руд. Дев’ята — випалу металів і металургійному обладнанню. Десята й одинадцята — очищенню благородних металів від домішок та інших металів. Дванадцята — алхімічним уявленням про солі, бітуми, скло та інші «затужавілі соки» землі, а також технологіям їх отримання. Текст ілюстровано 275 гравюрами, виконаними кращими художниками-ілюстраторами свого часу.

В українському перекладі De Re Metallica подано також стислий життєпис автора та етапи створення його фундаментальної праці.

Агрікола Г. Про гірничу справу XII книг : (кн.VII-ХІІ) / Георгій Агрікола; порівняльний пер., наук. ред. й комент.: В. Білецький, Г. Гайко. Львів: Новий Світ-2000, 2023. 343 с.

У 2023 р. у видавництві «Новий Світ-2000» (м. Львів) вийшла друга частина українського перекладу — книги (розділи) VII–XII, у яких розглянуто, які пов’язані з пробірним аналізом та збагаченням руд, витопленням металів, очисткою благородних металів від домішок та інших металів, а також уявленнями про солі, бітуми, скло та інші «затужавілі соки» землі, а також технології їх отримання.

Завантажити PDF:

■ Агрікола Г. Про гірничу справу XII книг (кн. I–VI) (2014)

■ Агрікола Г. Про гірничу справу XII книг (кн. VII–XII) (2023)

Гавриленко Ю.Н., Ермаков В.Н., Кренида Ю.Ф., Улицкий О.А., Дрибан В.А. Техногенные последствия закрытия угольных шахт Украины (2004)

Гавриленко Ю. Н., Ермаков В. Н., Кренида Ю. Ф., Улицкий О. А., Дрибан В. А. Техногенные последствия закрытия угольных шахт Украины: монография / под ред. Ю.Н. Гавриленко, В.Н. Ермакова. Донецк: Норд-Пресс, 2004. 631 с.

У монографії узагальнено результати досліджень, пов'язаних із розв'язанням технічних проблем під час ліквідації вугільних шахт, забезпеченням охорони довкілля, безпеки сусідніх діючих шахт, нормального функціонування шахтарських міст і селищ після закриття шахт. Розглядаються питання порушення земної поверхні над закритими шахтами, екогідробезпеки, захисту територій від виділення шахтних газів. Окрему увагу приділено проблемі ліквідації стовбурів шахт і впливу породних відвалів вугільних шахт на довкілля. Детально розглянуто стан як окремих будівель і споруд, так і цілих міст і селищ у районах ліквідації шахт. Прикінцеву частину монографії присвячено моніторингу територій шахт, що закриваються. Усі розглянуті в монографії питання аргументуються великим обсягом фактичних даних. Монографію розраховано на наукових та інженерно-технічних працівників, вона може бути корисною широкому колу наукової громадськості, аспірантам і студентам, які опікуються питаннями ліквідації неперспективних вугільних підприємств та охорони довкілля.

У Донецькому басейні, де розробка вугілля ведеться понад двісті років, верхні горизонти давно відпрацьовані. Тому в багатьох випадках плани гірничих робіт на них відсутні, а сучасний стан гірничих виробок і підробленого масиву тим більше невідомий. Про масштаби цієї проблеми свідчать такі дані. У 1917 р. у Донбасі працювало 1604 шахти. Розробка вугілля здійснювалася переважно дрібними вертикальними та похилими шахтами, причому 569 (68%) шахт мали глибину до 53 м, у діапазоні глибин від 53 до 106 м працювало 430 шахт (27%), глибина решти (5%) перевищувала 106 м. На початок 40-х років ХХ ст. у Донбасі налічувалося понад 200 дрібних похилих шахт. У період відновлення затоплених під час війни шахт для швидкого отримання вугілля в басейні було закладено понад 600 дрібних похилих шахт із гірничими роботами на малих глибинах. Таким чином, практично вся поверхня басейну в різні періоди опинилася підробленою на малих глибинах (20–100 м). Крім того, у Донбасі є значна кількість непогашених або незадовільно погашених стволів, старих вертикальних і похилих шахт, шурфів, вентиляційних збійок тощо.

Нині масове закриття вугільних шахт спричиняє підйом підземних вод і, відповідно, зволоження порід навколо старих виробок, що може стати причиною активізації зсувних процесів над ними. Основною передумовою активізації геомеханічних процесів є збережені порожнини та розшарування в підземному просторі. Наслідки цих процесів можуть проявлятися у двох формах: пошкодження земної поверхні з утворенням воронок обвалення («провали») та відстрочені зсуви та деформації земної поверхні без утворення воронок («зсуви та деформації»).

Завантажити PDF

Колода В.В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья (Проблеми на прабългарската история и култура. Вип. 4-1, 2007)

Колода В. В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья. Проблеми на прабългарската история и култура. София, 2007. Вип. 4-1. С. 277-294.