Контакти
RSS
Наприкінці ХІХ століття Слов’янськ став одним із важливих центрів керамічної промисловості завдяки значним покладам високоякісних тугоплавких і гончарних глин та вигідному залізничному сполученню.
У 1893 році польські підприємці Ян Дзевульський та брати Йозеф і Владислав Лянге заснували акціонерне товариство «Дзевульський і Лянге» та розпочали будівництво заводу поблизу залізниці. Власники вже мали керамічне підприємство в польському Опочно, а Слов’янськ привабив їх якісною місцевою сировиною, транспортними можливостями та робочою силою.
Фабрика теракотових виробів офіційно запрацювала 1901 року. Тут виготовляли метлаську та теракотову плитку, глазуровані облицювальні плитки, вогнетривку цеглу й декоративну кераміку.
Особливу увагу приділяли художньому оформленню. Орнаменти для плитки створювали професійні художники, а в дизайні поєднувалися європейські тенденції сецесії, польські та українські традиції.
Продукція фабрики здобула численні нагороди — золоту медаль у Києві (1897), срібну на Всесвітній виставці в Парижі (1900), гран-прі міжнародної виставки кераміки в Санкт-Петербурзі (1901), а також відзнаки у Брюсселі, Ревелі, Ченстохові та Катеринославі.
До 1914 року щорічний випуск підприємства сягав близько 400 тисяч квадратних метрів плитки на суму близько 1 мільйона карбованців. На заводі працювало близько 850 робітників, а склади готової продукції діяли в Києві, Москві, Одесі, Полтаві та Катеринославі.
Під час Першої світової війни фабрика виконувала й оборонні замовлення. Після революційних подій 1917 року підприємство націоналізували, а з 1919 року його робота була фактично припинена. Виробництво відновили 1925 року, а згодом підприємство стало основою Слов’янського керамічного комбінату, продукція якого була відома далеко за межами України.
У 1999 році будівля фабрики отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Однак це не забезпечило її збереження. Станом на 2020 рік старовинна споруда вже стрімко руйнувалася: були вибиті вікна й двері, обвалилися дах та перекриття.
