Лунгерсгаузен Л. Палеогеография Днепровско-Донецкой впадины в юрский период. Известия Академии наук СССР. Серия геологическая. 1944. № 3. С. 22-27.
Автор намагається відновити історію переміщення берегової лінії моря, яке заповнювало Дніпровсько-Донецьку западину та Донецький басейн у юрський період. Послідовний хід трансгресій і регресій морського басейну зображено на низці схематичних палеогеографічних карт.
Карлов Н. Н. Новые данные о распространении и о составе меловых отложений в пределах юго-западной окраины Донецкого бассейна. Известия Академии наук СССР. Отделение математических и естественных наук. Серия геологическая. 1937. №5. С. 810-823.
Крейдові відклади південної окраїни Донбасу та всієї Причорноморської западини загалом вивчені недостатньо. У Мелітопольському районі, незважаючи на значну глибину окремих артезіанських свердловин (м. Мелітополь — 362,7 м, Новоолексіївка — 326,6 м, економія Ельбінг — 502,02 м), крейдових відкладів під час буріння не було досягнуто і, вочевидь, вони залягають на значній глибині.
Незважаючи на значну глибину свердловин (понад 500 м) у низці районів Причорноморської западини, крейдових відкладів також не було досягнуто, через що висловлювалися припущення, що вони залягають на великій глибині. На підставі результатів нових бурових робіт, під час яких було виявлено крейдові відклади, автор беззаперечно встановлює їх широке поширення в межах досліджуваного району та висловлює припущення про їх суцільний розвиток.
Схема вузлових та кінцевих пунктів Єкатерининської залізниці станом на 23 травня 1918 р. з описом залізничних гілок приватного та загального користування. ЦДАВО України (Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України). Ф. 2200. Оп. 1. Спр. 169.
Міністерство шляхів Української Держави. Міністерство шляхів Української Держави, м. Київ. Друкована частина станом на 1 липня 1916 р., доповнення та виправлення внесено станом на 23 травня 1918 р.
Подивитися: е-ресурс ЦДАВО
Давыдов П. Д. Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края. Харьков: Типография Карла Петровича Счасни, 1883. 16 с.
Маловідомий гірничий інженер і геолог П. Д. Давидов — дослідник Криму, Малої Азії та Закавказзя, прізвище якого пов’язують із відкриттям Бешуйського вугільного родовища в Криму. Він є автором низки праць, написаних за результатами численних геологічних подорожей, зокрема: «Очерки Крыма» (Харків, 1881), «Медная промышленность Закавказья, ее настоящее и виды на будущее» (Одеса, 1884), «Очерк месторождения нефти в урочище Неруджа-Якоби в Гурии» (Тіфліс, 1885), «Серебро-свинцовые руды в верхней Абхазии, в горе Дзышра-Абаху» (Кутаїські губернські відомості, 1885), «Месторождение нефти в Гурии» (Гірничо-заводський листок, 1890), «Очерки Анатолии» (Гірничо-заводський листок, 1891), «Селение Шроша и его железорудные залежи» (Гірничо-заводський листок, 1897).
Особливу увагу привертає його очерк «Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края», написаний у грудні 1882 року під час перебування в Голубівці Слов’яносербського повіту. Ймовірно, автор перебував там у службових або дослідницьких справах. Поблизу села діяли копальні «Голубовського кам’яновугільного товариства», засновані ще у 1861 році. Розробка вугілля здійснювалася на площі близько 120 десятин із шести пластів за багатошахтною системою (13 шахт і одна штольня).
У цій праці Давидов розглядає річку Сіверський Донець як ключову водну артерію Донбасу. Він обґрунтовує доцільність розвитку судноплавства, наголошуючи на його економічних перевагах над залізничним транспортом. Річка постає не лише як природний об’єкт, а як важливий інфраструктурний ресурс, здатний забезпечити ефективне транспортування вугілля та сприяти розвитку торгівлі.
На основі статистичних розрахунків і порівнянь із міжнародним досвідом автор доводить, що водний транспорт може суттєво здешевити перевезення масових вантажів, стимулювати розвиток промисловості та розширити зовнішньоторговельні зв’язки регіону.
Карта частей рек Северного Донца и Дона. Карта частин річок Сіверського Дінця та Дону. Харків: Літографія К.П. Счасні, 1883 р. Масштаб: в одному дюймі 30 верст (1:1 260 000). Окрім басейнів річок Дону та Сіверського Дінця, на карті зображено діючі та проєктовані залізничні лінії, а також позначено Лисичанські та Грушевські кам’яновугільні копальні.
Завантажити (1,05 мб, 4 814 x 3 157 px)
У 1875 році Міністерство шляхів сполучення ухвалило рішення про будівництво Донецької кам’яновугільної залізниці. Концесію на її зведення отримав видатний промисловець і директор Московсько-Ярославської залізниці С.І. Мамонтов, який заснував акціонерне товариство «Донецька залізниця». У 1876 році відбулися урочисті заходи з нагоди початку будівництва, яке велося швидкими темпами, а вже 1 грудня 1878 року на станції Луганський завод (Лугань) було урочисто відкрито рух поїздів.
Перед будівництвом виконували камеральне (кабінетне) трасування — укладання плану траси залізниці на топографічних картах. Це дозволяло обрати оптимальний маршрут з урахуванням рельєфу, наявних поселень, природних перешкод та технічних можливостей, розташувати станції, мости, тунелі та інші інженерні споруди. Камеральне трасування було першим і важливим етапом проектування, що забезпечував точність і ефективність подальшого польового вимірювання та будівництва залізниці.
Донецкая каменноугольная железная дорога, ее проект и будущность. СПб.: Типография Ф.С. Сущинского, 1875. 23 с. (Извлечено из №№ 77,78 и 79 «Вестника железных дорог и пароходства» 1875 г.)
«Как уже было сказано в начале настоящей статьи, каменноугольная Донецкая дорога состоит из трёх отдельных линий длиной 191, 83 и 118 верст, с боковыми ветвями на Никитовку, Бахмут, Лисичанск и к пристани у северного Донца, длиной в общей сложности 54 версты. Все эти линии имеют целью облегчить доставку угля из места добычи его к станциям двух больших дорог, соединяющих среднюю полосу Империи с югом, и относительно их Донецкая сеть является группой отдельных, независимых друг от друга питательных ветвей, при чём, как уже было замечено нами, линии Славянск—Донецкая пристань и Криничная—Зверево следует рассматривать как состоящие каждая из двух частей, из коих одна — питательная ветвь для Курско-Харьково-Азовской дороги, а другая — для Козлово-Воронежско-Ростовской дороги».
Отин Е. С. Древние географические названия Донбасса. Летопись Донбасса: Краеведческий сборник. Выпуск I. Донецк: Донецкий областной краеведческий музей, 1992. С. 25-27.
Стаття професора Є.С. Отіна «Древние географические названия Донбасса» досліджує історію формування топонімії південно-східної України (Донбасу). Автор, мовознавець та доктор філологічних наук, спеціаліст з ономастики, топоніміки та гідроніміки, аналізує вплив різних народів на місцеві географічні назви від античної доби до нового часу.
Городище (хутор Беленький). Городище (хутір Бєлєнький). Мапу склав Ю.Т. Батюшин. Масштаб: 1:25 000.
План Городища, виконаний місцевим краєзнавцем Юрієм Тимофійовичем Батюшиним, фіксує найменування частин (кутків) села, балок та інших урочищ, відображає місцеву топоніміку й є цінним джерелом для вивчення історії селища.
У праці Юрія Канигіна та Юрія Батюшина обґрунтовано, що розробки вугілля в урочищі на річці Біленькій розташовувалися поблизу села Городище (Городні Буераки) на річці Білій — правій притоці Лугані, за десять кілометрів від Ящикового. Докладніше про історію Городища та відкриття там вугілля можна прочитати в брошурі Ю. М. Канигіна та Ю. Т. Батюшина, виданій у 2007 році.
Завантажити (6,60 мб, 3 278 x 2 327 px)
Жемчужников Ю. А., Яблоков В. С., Боголюбова Л. И., Ботвинкина Л. Н., Феофилова А. П., Ритенберг М. И., Тимофеев П. П., Тимофеева З. В. Строение и условия накопления основных угленосных свит и угольных пластов среднего карбона Донецкого бассейна. Часть вторая. Труды Геологического института. 1960. Вып. 15. 348 с.
Reichsverkehrsdipektion Dnjepropetrowsk. Übersichtskarte zum Verzeichnis dep Strecken und Bahnhöfe der östlichen Ukraine. Оглядова карта до переліку залізничних ліній і станцій Східної України, станом на лютий 1943 р.
Завантажити (0,20 мб, 827 x 1 200 px)
Завантажити (0,51 мб, 1 218 x 1 432 px)
Донбасс. Угольно-металлургический комбинат к 1.01.1934 г. Карта промисловості та корисних копалин Донбасу на 01.01.1934 р. Масштаб: 1:2000 000. Уклад. А. Ульянов. Карта видана у IV томі другого видання Малої радянської енциклопедії до статті про Донецький кам'яновугільний басейн.
Завантажити (7,31 мб, 3 976 x 2 960 px)
Районы запасов угля и крупнейшие заводы Центрального района Донбасса. Райони запасів вугілля та найбільші заводи Центрального району Донбасу. Карта видана у IV томі другого видання Малої радянської енциклопедії до статті про Донецький кам'яновугільний басейн.
Завантажити (2,92 мб, 2 960 x 1 796 px)
Фациальная блок-диаграмма интервала К₉ — L₁, включающего пачку ниже пласта К₇⁴н и песчаники ниже пластов k₇⁴в, k₇⁵, k₈в. Центральный район. 1954 г. Фаціальна* блок-діаграма інтервалу К₉ — L₁, що охоплює пачку нижче пласта К₇⁴н та пісковики нижче пластів k₇⁴в, k₇⁵, k₈в. Центральний район. 1954 р.
Схему було виготовлено до статті Феофилова А.П. и Яблоков В.С. Особенности строения песчаных толщ аллювиального генезиса в свитах С₂⁵, С₂⁶ и С₂⁷ Центрального района Донбасса (Труды ИГН. Вып. 151, 1954. С. 117-171).
Вивчення будови вугленосних світ у Центральному районі проводилося не за кернами бурових свердловин, як в інших районах, а шляхом детального опису квершлагів** шахт. Шахти розташовані на південному та північному крилах Головної антикліналі, де всі світи залягають із крутим (60–70°) падінням шарів, що наочно демонструє подана схема.
Опис квершлагів здійснювався переважно В. С. Яблоковим і А. П. Феофиловою, за участі на окремих шахтах М. І. Ритенберга та П. П. Тимофєєва. Загалом на 11 шахтах Головної антикліналі (шахти: ім. Ворошилова, 4/5-Микитівка, ім. Румянцева, ім. Калініна, Ново-Кондратьєвка, Юнком, «Красный Октябрь», ім. К. Маркса, ім. Сталіна, ім. Леніна, шахта 19/20) авторами було описано понад 11 км квершлагів, за якими складено літологічні розрізи в масштабі 1:200. Уздовж північного та південного крил антикліналі побудовано літолого-фаціальні профілі з вертикальним масштабом 1:1000.
* Фаціальна карта (або літолого-фаціальна карта) — це геологічна карта, що відображає поширення типів осадів (фацій), їхній склад, умови утворення та просторові зміни в межах певного стратиграфічного інтервалу, відтворюючи давні геологічні обстановки, такі як морські мілководдя, річкові заплави або пустелі, з використанням умовних позначень для зображення порід (піски, глини, вапняки) та їхніх характеристик, що має важливе значення для пошуку корисних копалин.
** Квершлаг – горизонтальна або похила гірнича виробка, яка не має безпосереднього виходу на земну поверхню та пройдена навхрест простягання покладу корисної копалини.
Завантажити (3,79 мб, 2 315 x 2 500 px)
Карта рудних жил Нагольного кряжу, 1935 р.Юрк Ю. Золото в Донбасі. Радянська Академія (Київ). 1935. № 2 (82) (15 лютого). С. 3.
Стаття геолога Юрія Юрійовича Юрка про поклади золота на Нагольному кряжі та історію його видобутку з кінця XIX століття, зокрема капіталістом А. М. Глєбовим, опублікована в газеті «Радянська Академія» у 1935 році.
Карта предполагаемых линий железных дорог в Юго-восточной России. Карта проєктованих залізничних ліній у Південно-Східній Росії, 1867-1868 рр. Масштаб: 20 верст в дюймі (1:840 000).
Карта датується 1867–1868 роками — від передачі концесії на будівництво залізниці до Азовського моря до початку її реалізації Самуїлом Поляковим. Окрім проєктованих залізничних ліній, на карті кольорами позначено геологічні формації (кам'яновугільну, пермську алебастру, а також кам'яновугільні копальні, родовища залізної руди та лісові масиви: чорний (листяний) і червоний (хвойний) ліс.
Завантажити (17,1 мб, 5 265 x 5 559 px)
За інформацією, наданою краєзнавцем і дослідником історії залізничного транспорту Донбаса Павлом Белицьким, карта відображає проєктовану Криворізьку (Західно-Донецьку) залізницю. Курахівсько-Рутченківська лінія (позначена синім) на той час вважалася існуючою, хоча ділянка від станції Руднична до Курахівки фактично не функціонувала.
Курахівсько-Рутченківську залізницю та напівстанцію Руднична будувало «Гірниче і промислове товариство на півдні Росії» у 1874–1875 рр. Варіанти маршруту Криворізької (Західно-Донецької) лінії опрацьовувалися протягом 1874–1881 рр. Гірничий інженер Микола Авдаков у 1888 р. згадував про варіант її прокладання в обхід Курахівської гілки. Таким чином, надана схема відображає трасу (позначена червоним), яку розглядали наприкінці 1870-х років.
Водночас Катеринославський губернатор І. Дурново вже у 1876 р. обґрунтував доцільність маршруту Ясинувата — Синельникове, яким залізниця проходить нині. Проєкт цієї траси був розроблений у 1881 р. на основі досліджень 1876 р. У 1882 р. Криворізька залізниця, що будувалася, отримала назву Катерининська залізниця.
Завантажити (24,7 мб, 7 813 x 5 961 px)
Контакти
RSS
