Логвиненко Н.В. Некоторые закономерности процесса осадконакопления в среднем и верхнем карбоне северо-востока Донбасса (Известия Академии наук СССР. Серия геологическая, №5, 1945)

Логвиненко Н. В. Некоторые закономерности процесса осадконакопления в среднем и верхнем карбоне северо-востока Донбасса. Известия Академии наук СССР. Серия геологическая. 1945. №5. С. 73-86.

Праця містить опис явищ циклічної седиментації у відкладах середнього та верхнього відділів кам'яновугільної системи північно-східної частини Донецького басейну (Білокалитвинський район). Встановлено закономірну повторюваність відкладів різних груп фацій, тобто наявність циклів седиментації. Наведено стислу літолого-мінералогічну характеристику цих циклів.

Висвітлено зв'язок седиментації з тектогенезом та її значення для розв'язання палеогеографічних проблем.

Завантажити PDF

Донабедов A.T. Некоторые результаты геофизических исследований Большого Донбасса (Известия Академии наук СССР. Серия геологическая, №5, 1940)

Донабедов A. T. Некоторые результаты геофизических исследований Большого Донбасса. Известия Академии наук СССР. Серия геологическая. 1940. №5. С. 61-87.

Стаття знайомить зі станом робіт над проблемою Великого Донбасу у 1940 році; крім підсумків досліджень, у статті наведено основні напрями подальшого розвитку робіт.

Завантажити PDF

Большая вода индустрии: Очерки из истории производственного объединения «Укрпромводчермет» (1980)

Соляник В. В. и др . Большая вода индустрии: Очерки из истории производственного объединения «Укрпромводчермет» / В. В. Соляник, П. Г. Луценко, А. Г. Беланенко. Донецк: Донбасс , 1980. 120 с., 8 л. ил. (История фабрик и заводов).

Книга з відомої серії «Історія фабрик і заводів» присвячена виробничому об’єднанню «Укрпромводчормет». Основну увагу приділено будівництву та експлуатації штучного водотоку — каналу Сіверський Донець — Донбас.

«У 1930 році за рішенням радянського уряду було створено спеціальний трест із забезпечення водою Донбасу та Криворіжжя — «Донбасводтрест», пізніше реорганізований у виробниче об’єднання «Укрпромводчормет». За 50 років його діяльності створено найбільшу в країні централізовану систему питного та технічного водопостачання.

Книга розповідає про трудові здобутки колективу об’єднання, вирішення проблем водопостачання, охорону та раціональне використання водних ресурсів».

Завантажити PDF

Жук Г.П. Северский Донец — Донбасс: Путеводитель (1982)

Жук Г. П. Северский Донец — Донбасс: Путеводитель. Донецк: Донбас, 1982. 79 с., ил.

Книга-путівник присвячена каналу Сіверський Донець — Донбас — одному з найбільших водогосподарських об'єктів регіону. У виданні розповідається про його будівництво, реконструкцію та експлуатацію, значення для забезпечення водою міст і промислових підприємств Донбасу, а також знайомить із населеними пунктами, розташованими вздовж каналу.

Завантажити PDF

Давыдов В.Д. Голубое ожерелье Донбасса (1980)

Давыдов В. Д. Голубое ожерелье Донбасса: Науч.-попул. очерк. Донецк: Донбас, 1980. 100 с., ил.

«Вода — візничий природи». Так Леонардо да Вінчі характеризував її значення у всіх природних явищах, у житті людини. Незвичайні її властивості, незліченні «професії». В індустріальному Донбасі вона допомагає шахтарям добувати вугілля, металургам — виплавляти сталь, хімікам —одержувати цінні продукти, хліборобам — підвищувати врожаї.

Книга розповідає про водні ресурси краю, про охорону та раціональне їх використання. Розрахована на широке коло читачів».

Завантажити PDF

Давыдов П.Д. Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края (1883)

Давыдов П. Д. Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края. Харьков: Типография Карла Петровича Счасни, 1883. 16 с.

Маловідомий гірничий інженер і геолог П. Д. Давидов — дослідник Криму, Малої Азії та Закавказзя, прізвище якого пов’язують із відкриттям Бешуйського вугільного родовища в Криму. Він є автором низки праць, написаних за результатами численних геологічних подорожей, зокрема: «Очерки Крыма» (Харків, 1881), «Медная промышленность Закавказья, ее настоящее и виды на будущее» (Одеса, 1884), «Очерк месторождения нефти в урочище Неруджа-Якоби в Гурии» (Тіфліс, 1885), «Серебро-свинцовые руды в верхней Абхазии, в горе Дзышра-Абаху» (Кутаїські губернські відомості, 1885), «Месторождение нефти в Гурии» (Гірничо-заводський листок, 1890), «Очерки Анатолии» (Гірничо-заводський листок, 1891), «Селение Шроша и его железорудные залежи» (Гірничо-заводський листок, 1897).

Особливу увагу привертає його очерк «Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края», написаний у грудні 1882 року під час перебування в Голубівці Слов’яносербського повіту. Ймовірно, автор перебував там у службових або дослідницьких справах. Поблизу села діяли копальні «Голубовського кам’яновугільного товариства», засновані ще у 1861 році. Розробка вугілля здійснювалася на площі близько 120 десятин із шести пластів за багатошахтною системою (13 шахт і одна штольня).

У цій праці Давидов розглядає річку Сіверський Донець як ключову водну артерію Донбасу. Він обґрунтовує доцільність розвитку судноплавства, наголошуючи на його економічних перевагах над залізничним транспортом. Річка постає не лише як природний об’єкт, а як важливий інфраструктурний ресурс, здатний забезпечити ефективне транспортування вугілля та сприяти розвитку торгівлі.

На основі статистичних розрахунків і порівнянь із міжнародним досвідом автор доводить, що водний транспорт може суттєво здешевити перевезення масових вантажів, стимулювати розвиток промисловості та розширити зовнішньоторговельні зв’язки регіону.

Завантажити PDF

Карта частей рек Северного Донца и Дона. Карта частин річок Сіверського Дінця та Дону. Харків: Літографія К.П. Счасні, 1883 р. Масштаб: в одному дюймі 30 верст (1:1 260 000). Окрім басейнів річок Дону та Сіверського Дінця, на карті зображено діючі та проєктовані залізничні лінії, а також позначено Лисичанські та Грушевські кам’яновугільні копальні.

Завантажити (1,05 мб, 4 814 x 3 157 px)

Трифильев Е.П. Очерки из истории промышленности Слободской Украины. I. Селитроварение (Сборник Харьковского Историко-Филологического Общества. Т. VI. Вьп. II, 1894)

Трифильев Е. П. Очерки из истории промышленности Слободской Украины. I. Селитроварение. Сборник Харьковского Историко-Филологического Общества. Харьков, 1894. Т. VI. Вьп. II. С. 12-48.

На засіданні Історико-філологічного товариства при Харківському університеті 21 грудня 1893 року історик, архівіст і краєзнавець Євген Парфенович Трифільєв виступив із доповіддю про селітроваріння в Слобідській Україні від XVII століття до новітнього часу на підставі матеріалів Харківського історичного архіву, розглядаючи це явище в контексті загального перебігу історичних подій. Реферат Трифільєва було визнано вагомим внеском у майже не розроблену на той час історію «малоросійської промисловості» та ухвалено надрукувати його в найближчому VI томі «Сборника общества». 

Федоровський О.С. Майдани Харківщини та майданові теорії (Записки Всеукраїнського археологічного комітету. Том I, 1930)

Федоровський О. С. Майдани Харківщини та майданові теорії. Записки Всеукраїнського археологічного комітету. Київ, 1930. Том І. С. 61-87.

Стаття харківського професора Олександра Семеновича Федоровського присвячена опису майданів — розкопаних могил (курганів) Слобожанщини. Автор розглядає різні теорії їх походження, зокрема концепцію А.А. Спіцина, яку підтримує. Згідно з цією теорією, що спирається на низку історичних документів, майдани є наслідком розвитку селітряної промисловості в Україні у XVI–XVII століттях, коли для виварювання селітри широко використовували землю з могил і городищ. Федоровський, залучаючи писемні джерела, обґрунтовує, що практика використання могил і городищ для виварювання селітри у значних масштабах зберігалася впродовж XVIII і навіть частково XIX століття, що підтверджується архівними дослідженнями Є.П. Трифільєва. Окрім того, він проводить етимологічне дослідження слова «майдан», виводячи його походження зі східних мов та пов’язуючи з поняттям місця або закладу для видобутку мінеральних речовин (рудні, копальні).

Березанская С.С. Первые мастера-металлурги на территории Украины (Первобытная археология – поиски и находки, 1980)

Березанская С. С. Первые мастера-металлурги на территории Украины. Первобытная археология – поиски и находки: сборник научных трудов. Киев: Наукова думка, 1980. С. 243-256.

Колода В.В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья (Проблеми на прабългарската история и култура. Вип. 4-1, 2007)

Колода В. В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья. Проблеми на прабългарската история и култура. София, 2007. Вип. 4-1. С. 277-294.

Колода В.В., Кущенко А.В., Швецов М.Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области (Донецкий археологический сборник. Вып. 11, 2004)

Колода В. В., Кущенко А. В., Швецов М. Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области. Донецкий археологический сборник. Донецк: Изд-во ДонГУ, 2004. Вып. 11. С. 145–155.

Чорна металургія — одне з найважливіших виробництв ранньосередньовічного населення Східної Європи. Саме вона забезпечувала надходження сировини (заліза та сирцевої сталі) для виготовлення найякісніших знарядь праці, озброєння й предметів домашнього вжитку, справляючи тим самим значний вплив на всі сфери людської діяльності. В умовах практичної відсутності письмових джерел єдиним шляхом здобуття знань про видобуток заліза в давніх народів залишаються польові дослідження з подальшим аналізом отриманих артефактів. Тут доречним є використання традиційних методів археології, однак найбільший успіх приносять методи природничих наук.

Попри увагу вчених до проблем ремесла, зокрема й до чорної металургії, у загальній картині розвитку залізовиробництва племен півдня Східної Європи зберігаються суттєві прогалини. Однією з них є наше незнання про залізовиробництво степового населення Дніпро-Донського межиріччя в третій чверті І тис. н. е. Це має свої причини. Вторгнення гунів у зазначений регіон у 70-х роках IV ст. спричинило істотні зміни етнічного складу місцевого населення. У наступну епоху Великого переселення народів відбувається поступове заселення степів Південно-Східної Європи новими етнічними групами — болгарами, тюрками, уграми. Вони витісняють, асимілюють або знищують іраномовне населення скіфо-сарматського кола, яке панувало в цьому регіоні протягом бронзової — ранньої залізної доби.

Кінець IV — початок VIII ст., що став для більшості племен півдня Східної Європи етапом пошуку й освоєння «нової батьківщини», не сприяв успішному розвитку ремесла. Це повною мірою стосується і чорної металургії, розвиток якої пов’язаний зі стабільним освоєнням сировинної бази конкретної території проживання. Етнополітична нестабільність цього періоду позначилася на певному спаді залізовиробництва, що неодноразово відзначалося в літературі щодо племен названого регіону. А в степовій зоні Дніпро-Донського межиріччя пункти чорної металургії тривалий час узагалі не були відомі. Тому зрозумілим стає інтерес авторів до чи не першої пам’ятки залізовиробництва третьої чверті І тис. у зазначеному степовому регіоні.

Новий пункт ранньосередньовічного залізовиробництва виявлено шляхом багаторічних стаціонарних досліджень в урочищі Стариця поблизу с. Богородичне Слов’янського району Донецької області на низькому лівому березі Сіверського Дінця. На сьогодні на поселенні, приблизні розміри якого становлять 400 × 400 м, закладено 20 невеликих розкопів та окремі траншеї. Практично в кожному з них виявлено артефакти залізовиробництва.

З огляду на якість наявних джерел слід зауважити, що знайдені тут окремі знахідки, пов’язані з місцевим видобутком заліза, належать не до першої, найбільш інформативної групи (горни, спеціалізовані або агломераційні печі, майстерні тощо), а до другої групи ознак чорної металургії. Це шматки рудної сировини, окремі шлаки чорної металургії, оплавлені фрагменти ліпного посуду (інколи з прикипілою до них шлаковою кіркою). Усе це ускладнює можливість повноцінних висновків, але все ж дає певний шанс висвітлити маловідомий процес отримання крицевої сировини населенням придонецького степу в третій чверті І тис.

Зазначимо, що ця пам’ятка належить до старожитностей пеньківської культури, датується IV–VII ст. н. е. і внесена до зведеного переліку пам’яток цього культурного кола. Така культурно-хронологічна інтерпретація не викликає суттєвих заперечень.

Під час вивчення фондів експедиції, що зберігаються в Донецькому центрі Інституту сходознавства НАН України, було відібрано найбільш репрезентативні зразки для геологічних, петрографічних і хімічних досліджень. Дотепер не виявлено місця залізоробної майстерні, горна чи печі. Тому свідомо було вирішено представити в зразках різні розкопи, розташовані на різних ділянках пам’ятки. У цьому разі метою було визначити найперспективнішу ділянку для подальших пошуків залізоробних споруд.

Геологічна експертиза рудних зразків проводилася на кафедрі геології Харківського національного університету. Рештки чорнометалургійного виробництва передано для петрографічних і хімічних аналізів до ВАТ «УкрНДІВогнетривів» (м. Харків).

Основні підсумки вивчення рудних зразків щодо їх геологічного визначення подано в таблиці. Головний висновок геологів зводиться до того, що руда, використана для отримання заліза на цьому поселенні, є місцевою. Найближчі поклади лімонітових руд і пісковиків (конкрецій) з лімонітовою цементацією залягають у юрських і тріасових відкладах правого берега Сіверського Дінця. Найближчі їх виходи (оголення) розташовані за 5–10 км на схід і захід (вгору й униз за течією річки) від с. Богородичне. Отже, місцеві металурги для отримання заліза, найімовірніше, використовували прилеглі запаси легкоплавких залізовмісних руд.

На додаток до вже наявних відомостей про чорнометалургійне виробництво поблизу с. Богородичне, вважаємо за необхідне зазначити, що в розкопі № 11 (1995 р.) було виявлено місця залягання залізистого пісковику та сліди його відкритого видобутку. Рештки кар’єрних робіт мали вигляд трьох ям розмірами 1,5 × 1,2 м. За визначенням старшого наукового співробітника Інституту географії НАН України Н. П. Герасименко та професора Колумбійського університету Дж. Кукли, ця руда містить 5–15 % оксидів заліза і після збагачення може бути використана для отримання чорного металу.

Завантажити PDF

Березанская С.С., Цвек Е.В., Клочко В.И., Ляшко С.Н. Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине (1994)

Березанская С. С., Цвек Е. В., Клочко В. И., Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине / Отв. ред. И.Т. Черняков. Київ :Наукова думка, 1994. 190 с.

У монографії схарактеризовано основні види виробничої діяльності (добування і обробка каменю, металургія, керамічне виробництво, деревообробка, косторізне та шкіряне виробництво) в неоліті й бронзовому віці в Україні. Розглянуто основні аспекти цих видів діяльності людини у давнину на основі аналізу археологічних джерел — поселень, поховань, копалень для видобування каменю, руди, вивчення самих знарядь праці із застосуванням методів трасологіі та етнографічних паралелей.

У ранній період доби бронзи в степових і частково лісостепових районах України мешкали племена катакомбної історичної спільності. Рисою, що об’єднує різні культури в єдину спільність, є спільний поховальний обряд у катакомбах і подібний інвентар. Катакомбна історична спільність датується кінцем ІІІ — першою чвертю ІІ тис. до н. е.; вона представлена поховальними пам’ятками та невеликою кількістю поселень і скарбів. У катакомбах трапляється багатий інвентар, серед якого багато металевих виробів: сокир, ножів, тесел, вилок, гаків, прикрас. Наявність цього інвентарю та скарбів металевих виробів дає підстави припускати, що основні знаряддя та значна частина зброї у катакомбних племен уже були металевими. Водночас у багатьох похованнях знайдено знаряддя з каменю, а на поселеннях виявлено сліди майстерень з їх виготовлення. Отже, катакомбну історичну спільність слід розглядати як суспільство, яке вже широко використовувало метал, але все ж потребувало й знарядь, виготовлених із різних порід каменю, насамперед із кременю.

У різних районах цей процес, зумовлений близькістю до джерел металу та багатством місцевої кременевої сировини, відбувався з різною інтенсивністю, однак набір знарядь і технологія їх виготовлення були близькими, хоча й не тотожними. На території поширення катакомбної історичної спільності районом, найбагатшим на кременеву сировину, є Донецький басейн. Виходи кременю тут здебільшого пов’язані з відслоненнями верхньокрейдових відкладів у зоні тектонічних розломів. Найбільші виходи високоякісного світло-сірого «донецького» кременю відомі в північно-західному районі верхньокрейдових відкладів Донбасу — в околицях Краматорська, Слов’янська, Закітного, Кривої Луки, Ізюма тощо. Кремінь цих родовищ, що виходить на поверхню в балках, урвищах, на схилах гір, і його видобуток не становить значних труднощів. Прагнення проникнути вглиб ярусу зумовлювалося тим, що кремінь, який залягає глибше і захищений від дії сонця та вітру, легше піддається обробці та зберігає важливі технічні властивості. Розробка донецьких кременевих покладів розпочалася дуже рано й тривала протягом усього палеолітичного та неолітичного періодів. Розробки доби бронзи поки що достовірно не відомі. Не виключено, що порівняно невелика кількість кременю, яку видобували в добу бронзи, вже не потребувала спеціальних виробок, і кремінь збирали на поверхні.

На Лівобережжі України відомі кременеві виробки. Більшість із них пов’язана з територією Донбасу (с. Андріївка Слов’янського району, урочище Карачун; с. Широке Амвросіївського району; с. Красне Артемівського району та ін.). У низці місць кремінь нижньокрейдового періоду виходить безпосередньо на поверхню. Тут його могли розробляти відкритим способом. Такі місця зафіксовані біля с. Кумачове Амвросіївського району, с. Стила Старобільського району, в околицях міста Часів Яр та ін.

У середній період доби бронзи слід відзначити, що в цей час на всій території України спостерігається загальний, як кількісний, так і якісний, занепад виробництва кам’яних знарядь. Їхнє місце поступово займають знаряддя та зброя з бронзи. Різко падає престиж кам’яних виробів, що призводить до занепаду технології їх виготовлення. Зміна ставлення до кам’яних знарядь проявляється також у тому, що в цей період їх рідко кладуть у поховання.

Зазначений процес відбувався по-різному в різних регіонах. Племена Південної України під впливом Кавказького та Балкано-Карпатського металургійних центрів, а згодом і виникнення місцевого — Донецького, у середньому періоді бронзового віку значною мірою вже перейшли до виготовлення знарядь із металу.

У якості джерел для цього, з огляду на геологічні дані, насиченість пам’яток металевими виробами та географію поховань майстрів-ливарників, передусім могли виступати родовища Донецької металогенічної області. Для західніших регіонів катакомбної культури рудною базою могли слугувати родовища та рудопрояви Кіровоградської й Приазовської металогенічних областей Українського кристалічного щита, а також родовища осадового чохла щита в Причорноморській області та Приазовському районі. Як сировину для отримання миш’яковистих бронз катакомбні металурги могли використовувати поліметалічні руди Донбасу, насамперед Нагольно-Петровської підзони Донецької металогенічної області; на думку С. Н. Братченка, тут виявлено сліди давніх розробок. Зрубна культура на території України також базувалася на родовищах Донецької області, на яких зафіксовано сліди давніх виробок.

Для археологів, істориків, етнографів та всіх, хто цікавиться давньою історією України.

Завантажити PDF

Колода В.В. Чёрная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине Ι тыс. н.э. (1999)

Колода В. В. Чёрная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине Ι тыс. н.э. Харьков: РЦНИТ, 1999. 244 с.

Монографія Володимира Васильовича Колоди, доцента кафедри історії України, завідувача науково-дослідної археологічної лабораторії та керівника Середньовічної археологічної експедиції Харківського національного педагогічного університету, присвячена розвитку чорної металургії населення Дніпро-Донського межиріччя у другій половині І тис. н. е.

У праці розглянуто історію становлення й функціонування залізодобувних і залізовиробничих комплексів племен, що населяли цей регіон. Досліджуються питання типології та технології чорнометалургійного виробництва, його продуктивності, організації ремесла та генези окремих виробничих центрів. У вивченні теми використовуються дані, отримані в результаті серії фізико-хімічних досліджень, проведених у НДІ Вогнетривів м. Харкова, а також на кафедрі геології Харківського державного університету;

Одним із головних завдань роботи стало збирання й узагальнення всього комплексу археологічних матеріалів, пов’язаних із чорної металургією зазначеної території. Дніпро-Донське межиріччя у другій половині І тис. н. е. являло собою чітко окреслений історико-географічний регіон, що охоплював три природно-кліматичні зони Південно-Східної Європи — Полісся, лісостеп і степ. Таке природне різноманіття та складна етнополітична історія зумовили проживання тут численних і різноетнічних груп населення. У північній частині регіону мешкали племена східних слов’ян, південніше — кочові й напівкочові народи тюрксько-угорського та частково іранського походження. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку розселення слов’ян до формування Давньоруської держави, а також час виникнення, розквіту й занепаду Хозарського каганату.

Важливу джерельну основу монографії становлять матеріали власних польових досліджень автора. У 1988–1993 рр. ним проводилися стаціонарні розкопки ранньосередньовічного ремісничого центру в урочищі Роганина поблизу с. Верхній Бишкин на Харківщині. Значний комплекс чорної металургії салтівського часу досліджено у 1992 р. біля с. Фащівка на Луганщині, де відкрито залишки шести горнів (п’ять із них добре збереглися), а також сліди випалювання деревного вугілля, велика кількість залізної руди, флюси, шлаки та крицю.

Понад двадцять аналогічних горнів виявлено біля с. Кругле Дебальцівського р-н Донецької обл., частину з них розкопано. У балці Городній біля с. Городище зафіксовано десять горнів і кар’єри з видобутку залізної руди, що дозволяє говорити про існування локального виробничого центру. Крім того, на Луганщині відомі салтівські поселення Новолимарівка, Підгаївка, Рогалик, де були виявлені сліди залізодобування у вигляді скупчень руди, шлаку, криці та уламків самих горнів. Окремо слід відзначити пам’ятку Лиманське озеро, де також, на думку автора, розташовувся залізодобувно-металургійний комплекс раннього середньовіччя, знайдений експедицією С.Й. Татаринова у другій половині 1970-х рр. Окремі розвідки й дослідження залізоделательних комплексів проведено експедицією ХНПУ в околицях Вовчанського та Верхньосалтівського городищ. Матеріали цих досліджень використані автором у цій праці.

Монографія буде корисною історикам, археологам, етнографам, історикам техніки та краєзнавцям.

Завантажити PDF

Шрамко Б.А. Древности Северского Донца (1962)

Шрамко Б. А. Древности Северского Донца. Харьков: Издательство Харьковского Государственного университета им. А.М. Горького, 1962. 404 с.

Книга видатного українського археолога Бориса Андрійовича Шрамка — заслуженого діяча науки і техніки України, заслуженого професора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Борис Андрійович Шрамко був засновником Сіверсько-Донецької та Скіфо-слов’янської археологічних експедицій Харківського університету, які він очолював упродовж майже трьох десятиліть. Під його керівництвом проводилися масштабні польові дослідження на території Вінницької, Донецької, Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей України, а також Білгородської й Курської областей Росії. Експедиції охоплювали пам’ятки бронзової доби, передскіфського та скіфського часу, раннього середньовіччя й періоду Київської Русі. Загалом учений відкрив понад 100 археологічних пам’яток на Слобожанщині, заклавши підвалини сучасної археології регіону. 

Досліджуючи басейн Сіверського Дінця, Борису Шрамку вдалося відкрити численні археологічні пам’ятки різних епох, скласти плани поселень і зібрати значні колекції предметів матеріальної культури. Результати цих розвідок стали основою його кандидатської дисертації, а згодом були опубліковані у фундаментальній монографії «Древности Северского Донца» (Харків, 1962). Праця швидко набула широкої популярності й не втратила наукової цінності донині. У ній автор узагальнив і проаналізував відомості про пам’ятки всіх епох — від палеоліту до пізнього середньовіччя — у басейні Сіверського Дінця та висловив обґрунтовані припущення щодо життя населення Придінців'я в бронзовому віці, ранньому залізному віці й середньовіччі. 

Окремий напрям наукової діяльності Бориса Шрамка становило вивчення історії господарства племен Скіфії, зокрема розвитку рільництва, тваринництва, ремесел, домашніх промислів і торговельно-економічних зв’язків народів півдня Східної Європи скіфської доби. Учений досліджував металургію заліза й ковальську справу у Скіфії. Він став одним із піонерів дослідження давньої металургії в Україні, застосувавши металографічні, спектральні, хімічні та рентгеноструктурні аналізи.

Завантажити PDF

Татаринов С.И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе (Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 1986)

Татаринов С. И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе. Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 10-11 апреля 1986 г.: Тез. докл. научн.-практ. семинара. Донецк, 1986. С. 35-37.

Среди памятников археологии, нуждающихся в постоянном обследовании и охране, — древние медные рудники бассейна р. Бахмут и стоянки горняков-металлургов XV—XI в. до н. э. Подобные памятники исследуются на Украине впервые.

Металлургический горн из поселения «Лиманское озеро» (История черной металлургии и металлообработки на территории УССР (III в. до н. э. — III в. н. э.), 1983)

Реконструкция металлургического горна из поселения «Лиманское озеро»

Металлургический горн из поселения бондарихинской культуры «Лиманское озеро» у с. Дроновка Артемовского района Донецкой области. История черной металлургии и металлообработки на территории УССР (III в. до н. э. – III в. н. э.): монографія / В. І. Бідзіля та ін. Київ: Наукова думка, 1983. С.12–15.

Фрагмент монографії присвячено дослідженню поселення Лиманське Озеро біля с. Дронівка (Бахмутський район, Донеччина), де у 1977 р. С. Й. Татаринов виявив залишки землянки бондарихинської культури та залізоплавильний горн того ж часу. Горн є наземним сиродутним шахтного типу з углибленою топкою для багаторазового використання і розглядається як найдавніший на території України. Він представляє собою завершений тип металургійного горна, який став провідним у розвитку чорної металургії Східної Європи аж до високого середньовіччя. Технічна досконалість горна Лиманського Озера не могла бути випадковою і свідчить про високий рівень металургійних знань населення того часу, що дає підстави очікувати нових подібних відкриттів при розширенні експедиційних досліджень поселень пізньої бронзи та раннього заліза. Доказом раннього освоєння і обробки заліза на території України є знахідки виробів із кричного заліза, хронологічно співвіднесені з найдавнішою металургією заліза пізньобронзового віку, а в окремих випадках — навіть давніші.

Татаринов С.И. Железоделательный горн бондарихинской культуры (Советская археология №3, 1980)

План и разрезы железоплавильного горна с поселения Лиманское озеро

Татаринов С. И. Железоделательный горн бондарихинской культуры. Советская археология. 1980. №3. С. 280-283.

Общеизвестно, что территорией расселения племен бондарихинской культуры в X—VIII вв. до н. э. были глубинные районы Лесостепи. Однако в последние годы памятники бондарихинской культуры открыты на юге Харьковской и севере Донецкой областей (по р. Донец у сел Дроновка Артемовского р-на, Ильичевка Краснолиманского р-на). В какой-то мере самые южные памятники этой культуры выходят в степь и приближаются к древним медным рудникам в Донбассе.

Известно также, что бондарихинская культура для территории среднего и части нижнего течений р. Донец завершает эпоху бронзы и знаменует начало раннего железного века, о чем свидетельствует появление железных изделий — ножей и шильев — наряду с бронзовыми. По мнению Б. А. Шрамко, «местная культура скифского времени... формируется вследствие сложного взаимодействия двух основных этнокультурных массивов — бондарихинского и местного позднесрубного». Поэтому каждая находка, связанная с металлургией железа в бондарихинское время, интересна и служит прежде всего пониманию уровня развития производительных сил этого важного в истории периода.

В 1977 г. на поселении «Лиманское озеро», расположенном в 1,5 км западнее с. Дроновка Артемовского р-на Донецкой обл.* на левом берегу р. Донец, в раскопе 5-А открыты остатки землянки (№ 9), хозяйственной постройки (№ 6) бондарихинской культуры, к которым примыкал железоплавильный горн.

* Поселение исследуется экспедицией под руководством автора с 1975 г., вскрыта площадь до 1100 м². Памятник многослойный. Получены материалы, относящиеся к различным хронологическим горизонтам — от эпохи неолита до раннего средневековья.

Завантажити PDF

Земятченский П.А. Каолинитовые образования Южной России (Каолин, фарфоровые, фаянсовые и другие глины) (1896)

Земятченский П. А. Каолинитовые образования Южной России: (Каолин, фарфоровые, фаянсовые и другие глины) / П. Земятченский. Санкт-Петербург: тип. М. Меркушева, 1896. V, 324 с., 1 отд. л. ил.

У 1896 році побачила світ праця професора П.Л. Зем’ятченського «Каолінітові утворення Південної Росії», яка була написана на основі його дисертаційного дослідження. Учений, якого вважають одним із засновників наукового вивчення глин, отримав можливість здійснити ґрунтовні дослідження завдяки ініціативі професора В. В. Докучаєва. За його сприяння Зем’ятченський відвідав різні місцевості Полтавської, Харківської та Херсонської губерній. Згодом він здійснив наукові екскурсії за дорученням Санкт-Петербурзького товариства дослідників природи.

Крім того, значний матеріал був зібраний у ході експедиції з обводнення та заліснення степів півдня Росії, організованої Лісовим департаментом під керівництвом В. В. Докучаєва, а також під час ґрунтово-геологічного дослідження Старобільського повіту. Зібрані дані вимагали кількох років наполегливої лабораторної обробки, що й дозволило підготувати узагальнену працю.

У книзі подано геологічний опис каолінітових родовищ Катеринославської, Полтавської (Миргородський, Зіньківський повіти), Харківської (Лебединський, Ахтирський, Богодухівський, Валківський, Ізюмський повіти), Херсонської, Київської та Таврійської губерній. Значну увагу приділено мінералогічному та хімічному складу досліджених зразків, зокрема залежам поблизу сіл Благодатного і Володимирівки Маріупольського повіту. Окремо розглянуто поклади вогнетривких глин у Миколаївці, Кам’янці (Камишевасі), Макаровому Яру, Лисичанську та Рубіжній. Описані також попелясто-сірі та інші глини юрської системи — у районі Малої Камишевахи, околиць Миколаївки (Глиняний Лог), Рай-Олександрівки (балка Дубена) Ізюмського повіту, Великоанадольського лісництва та багатьої інших родовищ. Праця містить географічний покажчик місцевостей, згаданих у тексті.

Завантажити PDF

Яковлев Н.Н. Геологическая карта Дружковско-Константиновского антиклинала и Бахмутской котловины в Донецком бассейне (1920)

Яковлєв М. М. Геологічна карта Дружківсько-Костянтинівського антикліналя та Бахмутської улоговини в Донецькому басейні, 1920 р. Масштаб: 10 верст в дюймі (1:420 000). Додаток до видання: Яковлев Н.Н. Очерки по геологии Донецкого бассейна, Урала и Кавказа (1920).

Завантажити (3,51 мб, 2 161 x 2 634 px)

Карта распространения юрских отложений в Донецком бассейне (1917)

Карта розповсюдження юрських відкладень у Донецькому басейні, 1917 р. Масштаб: 20 верст в дюймі (1:840 000).

Завантажити (1,81 мб, 1 928 x 1 319 px)