Контакти
RSS
Колода В. В., Кущенко А. В., Швецов М. Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области. Донецкий археологический сборник. Донецк: Изд-во ДонГУ, 2004. Вып. 11. С. 145–155.
Чорна металургія — одне з найважливіших виробництв ранньосередньовічного населення Східної Європи. Саме вона забезпечувала надходження сировини (заліза та сирцевої сталі) для виготовлення найякісніших знарядь праці, озброєння й предметів домашнього вжитку, справляючи тим самим значний вплив на всі сфери людської діяльності. В умовах практичної відсутності письмових джерел єдиним шляхом здобуття знань про видобуток заліза в давніх народів залишаються польові дослідження з подальшим аналізом отриманих артефактів. Тут доречним є використання традиційних методів археології, однак найбільший успіх приносять методи природничих наук.
Попри увагу вчених до проблем ремесла, зокрема й до чорної металургії, у загальній картині розвитку залізовиробництва племен півдня Східної Європи зберігаються суттєві прогалини. Однією з них є наше незнання про залізовиробництво степового населення Дніпро-Донського межиріччя в третій чверті І тис. н. е. Це має свої причини. Вторгнення гунів у зазначений регіон у 70-х роках IV ст. спричинило істотні зміни етнічного складу місцевого населення. У наступну епоху Великого переселення народів відбувається поступове заселення степів Південно-Східної Європи новими етнічними групами — болгарами, тюрками, уграми. Вони витісняють, асимілюють або знищують іраномовне населення скіфо-сарматського кола, яке панувало в цьому регіоні протягом бронзової — ранньої залізної доби.
Кінець IV — початок VIII ст., що став для більшості племен півдня Східної Європи етапом пошуку й освоєння «нової батьківщини», не сприяв успішному розвитку ремесла. Це повною мірою стосується і чорної металургії, розвиток якої пов’язаний зі стабільним освоєнням сировинної бази конкретної території проживання. Етнополітична нестабільність цього періоду позначилася на певному спаді залізовиробництва, що неодноразово відзначалося в літературі щодо племен названого регіону. А в степовій зоні Дніпро-Донського межиріччя пункти чорної металургії тривалий час узагалі не були відомі. Тому зрозумілим стає інтерес авторів до чи не першої пам’ятки залізовиробництва третьої чверті І тис. у зазначеному степовому регіоні.
Новий пункт ранньосередньовічного залізовиробництва виявлено шляхом багаторічних стаціонарних досліджень в урочищі Стариця поблизу с. Богородичне Слов’янського району Донецької області на низькому лівому березі Сіверського Дінця. На сьогодні на поселенні, приблизні розміри якого становлять 400 × 400 м, закладено 20 невеликих розкопів та окремі траншеї. Практично в кожному з них виявлено артефакти залізовиробництва.
З огляду на якість наявних джерел слід зауважити, що знайдені тут окремі знахідки, пов’язані з місцевим видобутком заліза, належать не до першої, найбільш інформативної групи (горни, спеціалізовані або агломераційні печі, майстерні тощо), а до другої групи ознак чорної металургії. Це шматки рудної сировини, окремі шлаки чорної металургії, оплавлені фрагменти ліпного посуду (інколи з прикипілою до них шлаковою кіркою). Усе це ускладнює можливість повноцінних висновків, але все ж дає певний шанс висвітлити маловідомий процес отримання крицевої сировини населенням придонецького степу в третій чверті І тис.
Зазначимо, що ця пам’ятка належить до старожитностей пеньківської культури, датується IV–VII ст. н. е. і внесена до зведеного переліку пам’яток цього культурного кола. Така культурно-хронологічна інтерпретація не викликає суттєвих заперечень.
Під час вивчення фондів експедиції, що зберігаються в Донецькому центрі Інституту сходознавства НАН України, було відібрано найбільш репрезентативні зразки для геологічних, петрографічних і хімічних досліджень. Дотепер не виявлено місця залізоробної майстерні, горна чи печі. Тому свідомо було вирішено представити в зразках різні розкопи, розташовані на різних ділянках пам’ятки. У цьому разі метою було визначити найперспективнішу ділянку для подальших пошуків залізоробних споруд.
Геологічна експертиза рудних зразків проводилася на кафедрі геології Харківського національного університету. Рештки чорнометалургійного виробництва передано для петрографічних і хімічних аналізів до ВАТ «УкрНДІВогнетривів» (м. Харків).
Основні підсумки вивчення рудних зразків щодо їх геологічного визначення подано в таблиці. Головний висновок геологів зводиться до того, що руда, використана для отримання заліза на цьому поселенні, є місцевою. Найближчі поклади лімонітових руд і пісковиків (конкрецій) з лімонітовою цементацією залягають у юрських і тріасових відкладах правого берега Сіверського Дінця. Найближчі їх виходи (оголення) розташовані за 5–10 км на схід і захід (вгору й униз за течією річки) від с. Богородичне. Отже, місцеві металурги для отримання заліза, найімовірніше, використовували прилеглі запаси легкоплавких залізовмісних руд.
На додаток до вже наявних відомостей про чорнометалургійне виробництво поблизу с. Богородичне, вважаємо за необхідне зазначити, що в розкопі № 11 (1995 р.) було виявлено місця залягання залізистого пісковику та сліди його відкритого видобутку. Рештки кар’єрних робіт мали вигляд трьох ям розмірами 1,5 × 1,2 м. За визначенням старшого наукового співробітника Інституту географії НАН України Н. П. Герасименко та професора Колумбійського університету Дж. Кукли, ця руда містить 5–15 % оксидів заліза і після збагачення може бути використана для отримання чорного металу.