Контакти
RSS
Трифильев Е. П. Очерки из истории промышленности Слободской Украины. I. Селитроварение. Сборник Харьковского Историко-Филологического Общества. Харьков, 1894. Т. VI. Вьп. II. С. 12-48.
На засіданні Історико-філологічного товариства при Харківському університеті 21 грудня 1893 року історик, архівіст і краєзнавець Євген Парфенович Трифільєв виступив із доповіддю про селітроваріння в Слобідській Україні від XVII століття до новітнього часу на підставі матеріалів Харківського історичного архіву, розглядаючи це явище в контексті загального перебігу історичних подій. Реферат Трифільєва було визнано вагомим внеском у майже не розроблену на той час історію «малоросійської промисловості» та ухвалено надрукувати його в найближчому VI томі «Сборника общества».
Окрім архівних і статистичних документів, автор залучив також свідчення західноєвропейських мандрівників XVII–XVIII століть, які подорожували українськими землями, зокрема Гійома де Боплана та Йоганна Гюльденштедта. Останній залишив детальний опис технологічного процесу селітроваріння на Полтавщині.
Про масштаби селітроваріння в Слобідській Україні у XVIII столітті свідчать статистичні дані. Так, у 1736 році в Харківському полку діяло лише два селітряні заводи: один — на один казан — у містечку Золочеві, що належав дергачівському обивателю Олексію Краснокутському; другий — також на один казан — належав колишній полковниці Шидловській. Їхній річний видобуток селітри не перевищував 500 пудів. Уже в середині XVIII століття в тому самому полку налічувалося до 30 заводів, які виробляли близько 10 000 пудів селітри на рік.
Історія селітроваріння в Слобідсько-Українській губернії в першій половині XIX століття становить найкращий період розвитку цього промислу. У 1803–1804 роках до артилерії було поставлено близько 120 000 пудів селітри. Зокрема, 1804 рік став особливо прибутковим для селітрозаводчиків: до казни було здано 60 000 пудів селітри, з яких близько 20 000 пудів припадало на Слобідсько-Українську губернію.
Цікавою є згадка зі статистичних відомостей Слобідсько-Української губернії за 1814 рік про те, що в Ізюмі селітру на заводі виварювали із землі валу фортеці, яка колись існувала біля міста.
Статистичні відомості Слобідсько-Української губернії по місту Ізюму та повіту (За розділом «Мануфактури» опис № 343)
«Селітроварних заводів: у місті Ізюмі один з двома котлами та в селі Богословському — один з одним котлом, які належали лейб-гвардії прапорщику Роману Шидловському; на них щороку виварювалося 669 пудів селітри. Селітра на ізюмському заводі виварювалася з валу укріплення, що колись існувало біля міста Ізюма, і за цю виварку заводчик сплачував до Ізюмської міської думи 320 рублів одноразово. 3) У селі Бугаївці майор і кавалер Василь Захаржевський мав один завод з одним котлом, на якому виварювалося 209 пудів селітри на рік. 4) В селі Олександрівці підполковник Норов утримував один завод з одним котлом, де за літо вироблялося 150 пудів селітри. Уся селітра відправлялася на Шостенський пороховий завод. Крім того, по повіту було приготовлено до 1000 буртів для селітроваріння, проте з них виварювання ще не здійснювалося.
Не вироблялося селітри: 5) в селі Куньє колезької асесорші Шидловської; 6) у селі Богаївці надвірного радника Петра Донця-Захаржевського; 7) у деревні Мазанівці надвірного радника Герсеванова; 8) у селі Знам’янському надвірного радника Михайла Шидловського; 9) у селі Чепель підполковника Двигубського; 10) у деревні Андріївці поручика Івана Зарудного; 11) у деревні Василівці майорші Савінової; 12) у деревні Нікольській обер-провіантмейстерши Мільченкової; 13) у слободі Цареборисові лейб-гвардії прапорщика Шидловського.
У додатку про селітряні заводи подано реєстр їх кількості та інші відомості, з яких видно, що всі селітроварні провадять виробництво на дровах — частково купованих, а частково з власних лісів заводчиків».
Протягом першої половини XIX століття кількість селітрових заводів постійно збільшувалася і 1852 року досягла 62. Максимального обсягу виварювання селітри було досягнуто близько 1860 року.
Подальший занепад промислу був зумовлений кількома чинниками. Припинення збуту селітри на порохові фабрики, скасування кріпосного права й, відповідно, втрата дармової робочої сили відіграли певну роль у цьому процесі. Проте головною причиною автор вважає господарську інертність і технічну відсталість самих селітрозаводчиків, відсутність у них прагнення до вдосконалення виробництва. Особливо гостро це виявилося з появою на ринку дешевшої іноземної, зокрема американської, селітри: через незначні митні збори вона коштувала значно дешевше за місцеву продукцію, з якою слобідські виробники не змогли витримати конкуренції, що й призвело до занепаду селітроваріння в Харківській і Полтавській губерніях.