Колода В.В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья (Проблеми на прабългарската история и култура. Вип. 4-1, 2007)

Колода В. В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья. Проблеми на прабългарската история и култура. София, 2007. Вип. 4-1. С. 277-294.

Колода В.В., Кущенко А.В., Швецов М.Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области (Донецкий археологический сборник. Вып. 11, 2004)

Колода В. В., Кущенко А. В., Швецов М. Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области. Донецкий археологический сборник. Донецк: Изд-во ДонГУ, 2004. Вып. 11. С. 145–155.

Чорна металургія — одне з найважливіших виробництв ранньосередньовічного населення Східної Європи. Саме вона забезпечувала надходження сировини (заліза та сирцевої сталі) для виготовлення найякісніших знарядь праці, озброєння й предметів домашнього вжитку, справляючи тим самим значний вплив на всі сфери людської діяльності. В умовах практичної відсутності письмових джерел єдиним шляхом здобуття знань про видобуток заліза в давніх народів залишаються польові дослідження з подальшим аналізом отриманих артефактів. Тут доречним є використання традиційних методів археології, однак найбільший успіх приносять методи природничих наук.

Попри увагу вчених до проблем ремесла, зокрема й до чорної металургії, у загальній картині розвитку залізовиробництва племен півдня Східної Європи зберігаються суттєві прогалини. Однією з них є наше незнання про залізовиробництво степового населення Дніпро-Донського межиріччя в третій чверті І тис. н. е. Це має свої причини. Вторгнення гунів у зазначений регіон у 70-х роках IV ст. спричинило істотні зміни етнічного складу місцевого населення. У наступну епоху Великого переселення народів відбувається поступове заселення степів Південно-Східної Європи новими етнічними групами — болгарами, тюрками, уграми. Вони витісняють, асимілюють або знищують іраномовне населення скіфо-сарматського кола, яке панувало в цьому регіоні протягом бронзової — ранньої залізної доби.

Кінець IV — початок VIII ст., що став для більшості племен півдня Східної Європи етапом пошуку й освоєння «нової батьківщини», не сприяв успішному розвитку ремесла. Це повною мірою стосується і чорної металургії, розвиток якої пов’язаний зі стабільним освоєнням сировинної бази конкретної території проживання. Етнополітична нестабільність цього періоду позначилася на певному спаді залізовиробництва, що неодноразово відзначалося в літературі щодо племен названого регіону. А в степовій зоні Дніпро-Донського межиріччя пункти чорної металургії тривалий час узагалі не були відомі. Тому зрозумілим стає інтерес авторів до чи не першої пам’ятки залізовиробництва третьої чверті І тис. у зазначеному степовому регіоні.

Новий пункт ранньосередньовічного залізовиробництва виявлено шляхом багаторічних стаціонарних досліджень в урочищі Стариця поблизу с. Богородичне Слов’янського району Донецької області на низькому лівому березі Сіверського Дінця. На сьогодні на поселенні, приблизні розміри якого становлять 400 × 400 м, закладено 20 невеликих розкопів та окремі траншеї. Практично в кожному з них виявлено артефакти залізовиробництва.

З огляду на якість наявних джерел слід зауважити, що знайдені тут окремі знахідки, пов’язані з місцевим видобутком заліза, належать не до першої, найбільш інформативної групи (горни, спеціалізовані або агломераційні печі, майстерні тощо), а до другої групи ознак чорної металургії. Це шматки рудної сировини, окремі шлаки чорної металургії, оплавлені фрагменти ліпного посуду (інколи з прикипілою до них шлаковою кіркою). Усе це ускладнює можливість повноцінних висновків, але все ж дає певний шанс висвітлити маловідомий процес отримання крицевої сировини населенням придонецького степу в третій чверті І тис.

Зазначимо, що ця пам’ятка належить до старожитностей пеньківської культури, датується IV–VII ст. н. е. і внесена до зведеного переліку пам’яток цього культурного кола. Така культурно-хронологічна інтерпретація не викликає суттєвих заперечень.

Під час вивчення фондів експедиції, що зберігаються в Донецькому центрі Інституту сходознавства НАН України, було відібрано найбільш репрезентативні зразки для геологічних, петрографічних і хімічних досліджень. Дотепер не виявлено місця залізоробної майстерні, горна чи печі. Тому свідомо було вирішено представити в зразках різні розкопи, розташовані на різних ділянках пам’ятки. У цьому разі метою було визначити найперспективнішу ділянку для подальших пошуків залізоробних споруд.

Геологічна експертиза рудних зразків проводилася на кафедрі геології Харківського національного університету. Рештки чорнометалургійного виробництва передано для петрографічних і хімічних аналізів до ВАТ «УкрНДІВогнетривів» (м. Харків).

Основні підсумки вивчення рудних зразків щодо їх геологічного визначення подано в таблиці. Головний висновок геологів зводиться до того, що руда, використана для отримання заліза на цьому поселенні, є місцевою. Найближчі поклади лімонітових руд і пісковиків (конкрецій) з лімонітовою цементацією залягають у юрських і тріасових відкладах правого берега Сіверського Дінця. Найближчі їх виходи (оголення) розташовані за 5–10 км на схід і захід (вгору й униз за течією річки) від с. Богородичне. Отже, місцеві металурги для отримання заліза, найімовірніше, використовували прилеглі запаси легкоплавких залізовмісних руд.

На додаток до вже наявних відомостей про чорнометалургійне виробництво поблизу с. Богородичне, вважаємо за необхідне зазначити, що в розкопі № 11 (1995 р.) було виявлено місця залягання залізистого пісковику та сліди його відкритого видобутку. Рештки кар’єрних робіт мали вигляд трьох ям розмірами 1,5 × 1,2 м. За визначенням старшого наукового співробітника Інституту географії НАН України Н. П. Герасименко та професора Колумбійського університету Дж. Кукли, ця руда містить 5–15 % оксидів заліза і після збагачення може бути використана для отримання чорного металу.

Завантажити PDF

Колода, В.В., Корохина, А.В., Панковский, В.Б., Разумов, С.Н. Материалы энеолита и бронзового века поселения Фащевка (историография, стратиграфия, керамическая коллекция) (Археологія та етнологія півдня Східної Європи, 2016)

Колода, В.В., Корохина, А.В., Панковский, В.Б., Разумов, С.Н. Материалы энеолита и бронзового века поселения Фащевка (историография, стратиграфия, керамическая коллекция). Археологія та етнологія півдня Східної Європи. Дніпро: Ліра, 2016. С. 101-114.

В статті викладено результати аналізу матеріалів палеометалічної доби, виявлених на поселенні Фащівка (верхів’я р. Міус на Донецькому кряжі). Представлено матеріали дереївської культури (4300—3700рр. до н.е.); дніпро-донської бабинської культури (2200—1800 рр. до н.е.); такі, що пов’язані зі зрубною культурою. В комплексі останніх виділяється кераміка, що датується заключним періодом доби пізньої бронзи (XII—Х вв. до н.е.). 

Влітку 1992 р. Середньовічна археологічна експедиція Харківського педагогічного університету під керівництвом В. В. Колоди досліджувала двошарове відкрите поселення за 1,5 км на південний захід від селища Фащівка Перевальського району Луганської області, на межі з Донецькою областю. Пам’ятка розташована на першій надзаплавній терасі правого берега невеликого звивистого струмка, який є одним із витоків річки Міус, що впадає в Азовське море. На поселенні було закладено кілька шурфів і один розкоп. Найцікавіший об’єкт досліджуваного горизонту — залишки купольної печі з передпічною ямою.

Завантажити PDF

Колода В.В. Новый средневековый металлургический центр («Археологічні дослідження на Україні 1992 року», 1993)

Колода В. В. Новый средневековый металлургический центр. Археологічні дослідження на Україні 1992 року. Київ: Наукова думка, 1993. С. 74-75.

У 1992 році археологічна експедиція Харківського державного педагогічного інституту під керівництвом В. В. Колоди проводила дослідження біля селища Фащівка Перевальського району Луганської області. Розвідками автора в сезоні 1991 р. за 2 км на південь від західної околиці села, в урочищі «Комуна», було виявлено залишки залізоплавильного виробництва та середньовічну кераміку. Стаціонарними розкопками влітку 1992 р. виявлено та досліджено двошарове селище з нашаруваннями середньовічного часу та срубної культури.

Колода В.В. Чёрная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине Ι тыс. н.э. (1999)

Колода В. В. Чёрная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине Ι тыс. н.э. Харьков: РЦНИТ, 1999. 244 с.

Монографія Володимира Васильовича Колоди, доцента кафедри історії України, завідувача науково-дослідної археологічної лабораторії та керівника Середньовічної археологічної експедиції Харківського національного педагогічного університету, присвячена розвитку чорної металургії населення Дніпро-Донського межиріччя у другій половині І тис. н. е.

У праці розглянуто історію становлення й функціонування залізодобувних і залізовиробничих комплексів племен, що населяли цей регіон. Досліджуються питання типології та технології чорнометалургійного виробництва, його продуктивності, організації ремесла та генези окремих виробничих центрів. У вивченні теми використовуються дані, отримані в результаті серії фізико-хімічних досліджень, проведених у НДІ Вогнетривів м. Харкова, а також на кафедрі геології Харківського державного університету;

Одним із головних завдань роботи стало збирання й узагальнення всього комплексу археологічних матеріалів, пов’язаних із чорної металургією зазначеної території. Дніпро-Донське межиріччя у другій половині І тис. н. е. являло собою чітко окреслений історико-географічний регіон, що охоплював три природно-кліматичні зони Південно-Східної Європи — Полісся, лісостеп і степ. Таке природне різноманіття та складна етнополітична історія зумовили проживання тут численних і різноетнічних груп населення. У північній частині регіону мешкали племена східних слов’ян, південніше — кочові й напівкочові народи тюрксько-угорського та частково іранського походження. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку розселення слов’ян до формування Давньоруської держави, а також час виникнення, розквіту й занепаду Хозарського каганату.

Важливу джерельну основу монографії становлять матеріали власних польових досліджень автора. У 1988–1993 рр. ним проводилися стаціонарні розкопки ранньосередньовічного ремісничого центру в урочищі Роганина поблизу с. Верхній Бишкин на Харківщині. Значний комплекс чорної металургії салтівського часу досліджено у 1992 р. біля с. Фащівка на Луганщині, де відкрито залишки шести горнів (п’ять із них добре збереглися), а також сліди випалювання деревного вугілля, велика кількість залізної руди, флюси, шлаки та крицю.

Понад двадцять аналогічних горнів виявлено біля с. Кругле Дебальцівського р-н Донецької обл., частину з них розкопано. У балці Городній біля с. Городище зафіксовано десять горнів і кар’єри з видобутку залізної руди, що дозволяє говорити про існування локального виробничого центру. Крім того, на Луганщині відомі салтівські поселення Новолимарівка, Підгаївка, Рогалик, де були виявлені сліди залізодобування у вигляді скупчень руди, шлаку, криці та уламків самих горнів. Окремо слід відзначити пам’ятку Лиманське озеро, де також, на думку автора, розташовувся залізодобувно-металургійний комплекс раннього середньовіччя, знайдений експедицією С.Й. Татаринова у другій половині 1970-х рр. Окремі розвідки й дослідження залізоделательних комплексів проведено експедицією ХНПУ в околицях Вовчанського та Верхньосалтівського городищ. Матеріали цих досліджень використані автором у цій праці.

Монографія буде корисною історикам, археологам, етнографам, історикам техніки та краєзнавцям.

Завантажити PDF

Шрамко Б.А. Новые данные о добыче железа в Скифии (Краткие сообщения Института археологии (КСИА) №91, 1962)

Шрамко Б. А. Новые данные о добыче железа в Скифии. Краткие сообщения Института археологии АН СССР (КСИА). 1962. Вып. 91. Древние культуры юга CCCР. С. 72-77.

У 1957 році експедиція Харківського університету імені М. Горького під керівництвом доцента кафедри стародавньої історії Бориса Андрійовича Шрамка досліджує залізодобувні та залізовиробничі майданчики доби середньовіччя у Городній балці поблизу села Городище на Луганщині.

Уперше дослідник побував тут ще 1950 року, дізнавшись про давні розробки залізної руди з повідомлень гірничого інженера Олександра Носова (Носова 2-го) 1870-х років. Тоді вдалося знову локалізувати пам’ятку, а у 1957-му провести більш масштабні розкопки.

На схилах балки, за 3 км від села, археологи виявили сліди двох поселень: скіфського часу (V—IV ст. до н. е.) та салтівської культури (VIII—X ст. н. е.). Саме біля скіфського поселення простежувалися давні рудники — ями і рови на місцях виходів бурих залізняків. У відвалах знайдено кераміку, уламки античних амфор, кам’яний пест для дроблення руди, а також залізну руду, крицю, вугілля і шлаки.

Ці знахідки показали, що родовище біля Городища могли розробляти вже в скіфський час, а поруч існував локальний центр видобутку та виробництва заліза. Попри значення цих робіт, Шрамко більше не повертався до цієї пам’ятки, зосередившись на дослідженні скіфських старожитностей. У 1991–1992 роках розкопки в Городній балці продовжив його учень Володимир Васильович Колода.

Татаринов С.И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе (Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 1986)

Татаринов С. И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе. Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 10-11 апреля 1986 г.: Тез. докл. научн.-практ. семинара. Донецк, 1986. С. 35-37.

Среди памятников археологии, нуждающихся в постоянном обследовании и охране, — древние медные рудники бассейна р. Бахмут и стоянки горняков-металлургов XV—XI в. до н. э. Подобные памятники исследуются на Украине впервые.

Металлургический горн из поселения «Лиманское озеро» (История черной металлургии и металлообработки на территории УССР (III в. до н. э. — III в. н. э.), 1983)

Реконструкция металлургического горна из поселения «Лиманское озеро»

Металлургический горн из поселения бондарихинской культуры «Лиманское озеро» у с. Дроновка Артемовского района Донецкой области. История черной металлургии и металлообработки на территории УССР (III в. до н. э. – III в. н. э.): монографія / В. І. Бідзіля та ін. Київ: Наукова думка, 1983. С.12–15.

Фрагмент монографії присвячено дослідженню поселення Лиманське Озеро біля с. Дронівка (Бахмутський район, Донеччина), де у 1977 р. С. Й. Татаринов виявив залишки землянки бондарихинської культури та залізоплавильний горн того ж часу. Горн є наземним сиродутним шахтного типу з углибленою топкою для багаторазового використання і розглядається як найдавніший на території України. Він представляє собою завершений тип металургійного горна, який став провідним у розвитку чорної металургії Східної Європи аж до високого середньовіччя. Технічна досконалість горна Лиманського Озера не могла бути випадковою і свідчить про високий рівень металургійних знань населення того часу, що дає підстави очікувати нових подібних відкриттів при розширенні експедиційних досліджень поселень пізньої бронзи та раннього заліза. Доказом раннього освоєння і обробки заліза на території України є знахідки виробів із кричного заліза, хронологічно співвіднесені з найдавнішою металургією заліза пізньобронзового віку, а в окремих випадках — навіть давніші.

Татаринов С.И. Железоделательный горн бондарихинской культуры (Советская археология №3, 1980)

План и разрезы железоплавильного горна с поселения Лиманское озеро

Татаринов С. И. Железоделательный горн бондарихинской культуры. Советская археология. 1980. №3. С. 280-283.

Общеизвестно, что территорией расселения племен бондарихинской культуры в X—VIII вв. до н. э. были глубинные районы Лесостепи. Однако в последние годы памятники бондарихинской культуры открыты на юге Харьковской и севере Донецкой областей (по р. Донец у сел Дроновка Артемовского р-на, Ильичевка Краснолиманского р-на). В какой-то мере самые южные памятники этой культуры выходят в степь и приближаются к древним медным рудникам в Донбассе.

Известно также, что бондарихинская культура для территории среднего и части нижнего течений р. Донец завершает эпоху бронзы и знаменует начало раннего железного века, о чем свидетельствует появление железных изделий — ножей и шильев — наряду с бронзовыми. По мнению Б. А. Шрамко, «местная культура скифского времени... формируется вследствие сложного взаимодействия двух основных этнокультурных массивов — бондарихинского и местного позднесрубного». Поэтому каждая находка, связанная с металлургией железа в бондарихинское время, интересна и служит прежде всего пониманию уровня развития производительных сил этого важного в истории периода.

В 1977 г. на поселении «Лиманское озеро», расположенном в 1,5 км западнее с. Дроновка Артемовского р-на Донецкой обл.* на левом берегу р. Донец, в раскопе 5-А открыты остатки землянки (№ 9), хозяйственной постройки (№ 6) бондарихинской культуры, к которым примыкал железоплавильный горн.

* Поселение исследуется экспедицией под руководством автора с 1975 г., вскрыта площадь до 1100 м². Памятник многослойный. Получены материалы, относящиеся к различным хронологическим горизонтам — от эпохи неолита до раннего средневековья.

Завантажити PDF

Карта предполагаемых линий железных дорог в Юго-восточной России (1867-1868)

Карта предполагаемых линий железных дорог в Юго-восточной России. Карта проєктованих залізничних ліній у Південно-Східній Росії, 1867-1868 рр. Масштаб: 20 верст в дюймі (1:840 000).

Карта датується 1867–1868 роками — від передачі концесії на будівництво залізниці до Азовського моря до початку її реалізації Самуїлом Поляковим. Окрім проєктованих залізничних ліній, на карті кольорами позначено геологічні формації (кам'яновугільну, пермську алебастру, а також кам'яновугільні копальні, родовища залізної руди та лісові масиви: чорний (листяний) і червоний (хвойний) ліс.

Завантажити (17,1 мб, 5 265 x 5 559 px)

Україна. Карта з залізницями, шляхами, копальнями заліза, солі і нафти (1918)

Україна: карта з залізницями, шляхами, копальнями заліза, солі і нафти / виконання Ґ. Фрейтаґа і Берндта у Відні 1918. У другому році відбудування Української Держави. Київ; Відень: Фрейтаґ і Берндт, 1919 р. Масштаб: 1:2000 000.

Карта надрукована у Відні картографічним видавництвом Г. Фрейтаг і Берндт (G. Freytag & Berndt, Wien) у 1918 р., видана у Києві  у 1919 р. На мапі нанесені кордони України станом на жовтень 1918 р., шляхи й дороги, копальні вугілля, копальні залізної руди, залізні заводи, копальні солі, джерела нафти, паравозні й вагонні заводи, повітові міста та інше.

Завантажити: Електронна бібіліотека Інституту історії України НАН України.

Татаринов С.И. Минерально-сырьевая база Донецкого горно-металлургического центра эпохи бронзы в Восточной Украине (2003)

Татаринов С. И. Минерально-сырьевая база Донецкого горно-металлургического центра эпохи бронзы в Восточной Украине. Проблеми гірничої археології: Матер. ІІ міжнар. Картамиського польового археолог. семінару (с. Новозванівка Попаснянського р-ну Луганської обл., 21-25 липня 2003 р.). Алчевськ: Вид-во ДонДТУ, 2005. С. 196-204.

Ковалевский Е.П. Геогностическое обозрение Донецкаго горнаго кряжа (1829)

Ковалевский Е. П. Геогностическое обозрение Донецкого горного кряжа. / Соч. Е. Ковалевскаго. СПб.: Тип. Экспедиции заготовления гос. бумаг, 1829. 86 с., 3 л. карт, план.

У 1827 році в «Гірничому журналі» була опублікована стаття Євграфа Петровича Ковалевського (1790–1867) «Опыт геогностических исследований в Донецком горном кряже». Ця праця вивела Ковалевського в перші ряди дослідників цього регіону. У статті вперше були окреслені межі кряжа (названого ним саме «Донецьким») і подано характеристику його внутрішньої будови.

У 1829 році в тому ж журналі вийшла фундаментальна праця «Геогностическое обозрение Донецкаго горнаго кряжа», яка майже одночасно була видана окремою книгою. У ній Ковалевський звернув увагу не лише на наукову цінність досліджень, а й на економічну доцільність промислового освоєння корисних копалин. Систематизуючи зібрані матеріали, учений виокремив три типи вугілля — коксівне, антрацит і худе — і вказав місця їхнього поширення. Також він детально описав розташування інших корисних копалин.

Видання містить петрографічну карту Донецького гірського кряжа, складену Євграфом Ковалевським за результатами спостережень і відкритті в 1823 та 1827 років, а також геогностичний розріз пластів у напрямку від р. Нагольної до Лисичого буерака і геогностичне зображення кам’яновугільного родовища біля Лисичого буерака.

Завантажити PDF

Карта важнейших месторождений полезных ископаемых в Европейской части СССР (1927)

Карта найважливіших родовищ корисних копалин в Європейській частині СРСР із серії наочних посібників «Економічна географія СРСР». Складена Відділом навчальних посібників Головполітпросвіти. Москва, 1927 р. 

Завантажити (19,6 мб, 8 085 x 12 239 px)

Донецький кам'яновугільний басейн та Слов'янсько-Бахмутська улоговина. Карта родовищ корисних копалин Європейської Росії (1916)

Карта месторождений полезных ископаемых Европейской России; Carte de gîtes minéraux et métalliferères, de la Russie d'Europe; Карта родовищ корисних копалин Європейської Росії. Картографічний заклад О. Ільїна, 1916 р. Масштаб: 60 верст в англійському дюймі (1:2 520 000).

Завантажити (75, 4 мб)
Карта складається з 6 аркушів, для завантаження доступні 5 аркушів.

Положение об устройстве Луганского литейного завода (1828)

Положение об устройстве Луганского литейного завода. Луганск, [1828?]. 32 с.

Луганський чавуноливарний завод — перший великий металургійний завод на сході України. Завод почали будувати у 1796 році у селі Кам'яний Брід Донецького повіту (з 1806 року Слов'яносербський повіт) за урядовим указом від 14 листопада 1795 року про спорудження у Донецькому повіті біля річки Лугані ливарного заводу. Завод будувався під наглядом шотландського інженера Карла Гаскойна. 

Наприкінці 1826 року підприємство стало збитковим і вимагало реорганізації. «Положение об устройстве Луганского литейного завода» містить офіційні документи, подані Міністром Фінансів на ім'я Імператора та обґрунтовують необхідність докорінних змін в управлінні підприємством для виведення його з кризи.

Завантажити PDF
Примірник з Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Дитмар Н.Ф. Список горных и горнозаводских фирм с указанием адресов и справочных сведений (1901)

Дитмар Н.Ф. Список горных и горнозаводских фирм с указанием адресов и справочных сведений. / Под ред. горн. инж. Н.Ф. фон-Дитмара. Харьков : тип. и лит. М. Зильберберг и с-вья, 1901. 85 с. (Статистическое бюро Совета съезда горнопромышленников Юга России; № 48). 

‭«Предлагаемое издание содержит ​адресно​-справочные сведения: 1) о доменных и передельных заводах южной России и доменных заводах Замосковной, Волжской, Северной и Северо-Западной горных областей; 2) о каменноугольных и антрацитных копях Донецкого бассейна, Замосковной и Кавказской горных областей; 3) о железных рудниках южной России (Криворожских​, местных юго-западных, Керченских и местных Донецких). Относительно каждого предприятия приводятся ​нижеследующие​ данные: 1) местонахождение предприятия; 2) ближайшая железнодорожная станция: 3) адрес предприятия для простой, заказной и телеграфной корреспонденций; 4) адрес правления (или центрального управления, главной конторы и т. п.); 5) адреса и фамилии представителей и агентов; 6) сведения о производительности предприятия.

Все эти сведения были собраны Статистическим Бюро в виду необходимости постоянных сношений с рудниками и заводами в деле собирания статистических сведений, особенно по ежемесячной статистике каменноугольной и железной промышленности, возложенной на Статистическое Бюро постановлением XXIV Съезда горнопромышленников юга России, согласно желанию Министерства Финансов, заявленному на том же Съезде».

Завантажити PDF

Карта проєктованої Катерининської залізниці (початок 1880-х)

Карта проєктованої Катерининської залізниці (початок 1880-х). Масштаб 3 версти в англійському дюймі (1:126 000).

Катерининська залізниця — перша державна залізниця в українських губерніях Російської імперії, побудована протягом 1881–1904 рр. Роботи з будівництва першої черги залізниці тривали всього 34 місяці. Катерининська залізниця – найбільша залізниця імперії, що стала запорукою бурхливої індустріалізації Катеринославської губернії наприкінці ХІХ століття. Залізниця пролягала територією Харківської, Херсонської, Таврійської, Катеринославської губерній і територією Донщини.  Вона мала зв'язати два промислових субрегіони, — Донецький кам'яновугільний та Криворізький залізорудний басейни. На початку ХХ століття вантажообіг Катерининської залізниці вийшов на перше місце серед залізниць Російської імперії. Адже вугілля і руда необхідні для виплавки металу, без якого не може обійтися жодна галузь промисловості.

Завантажити (21,9 мб, 13 134 x 5 272 px)

Гайко Г.І., Білецький В.С. Нарис історії гірництва в Україні (2022)

Гайко Г.І., Білецький В.С. Нарис історії гірництва в Україні. — К.: ТОВ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». 2022. – 194 с.

Уперше з системних позицій розкрито історію гірництва в Україні як сталого цілісного явища. Показані процеси зародження архаїчного гірництва часів неоліту, формування донецького гірничорудного центру доби пізньої бронзи, становлення гірництва й металургії в кімерійців, скіфів, ранніх слов’ян, розвиток гірництва в Київській Русі, у Литовсько-Польський період, Гетьманській Україні. Стисло викладено історію опанування родовищ солі, вугілля, металів, нафти, газу та інших корисних копалин України. Охарактеризовано вітчизняний розвиток гірничої науки, освіти та літератури в контексті світових здобутків.

Завантажити PDF
Джерело: Онлайн-журнал Наукового товариства ім. Шевченка.

Александр Плещеев. Среди подземных богатств (1891)

Плещеев А.А. Среди подземных богатств / В дороге и дома. II. Путевые пейзажи / Александр Плещеев. — Санкт-Петербург: тип. В. Г. Авсеенко, 1892. – С. 373-436.

Следующий текст это путешествие двух известных людей, еще более известных предков. Один сын известного историка, другой поэта. Один горный инженер, экономист. Другой журналист, драматург. Общее, что их объединяло это то, что они были балетоманами, они писали статьи и книги о балете, о истории балета. Этот текст написал Александр Алексеевич Плещеев, когда сопровождал Константина Аполлоновича Скальковского при объезде шахт и рудников в год назначения его директором Горного Департамента.

Специально для сайта подготовил и проиллюстрировал Etnografo Donetz.