Контакти
RSS
Фесенко В. О. Архів Луганського ливарного заводу (1795–1887). Записки Історично-Філологічного Відділу ВУАН. Київ, 1929. Кн. ХХІ–ХХІІ. С. 317-328.
Стаття Вадима Фесенка — історика-архівіста, який працював у Луганську та досліджував історію Луганського чавуноливарного заводу на основі його архіву. У ній автор описує руйнацію архіву Луганського заводу у 1922 році та характеризує його стан у той період. Водночас він підкреслює наукову цінність архіву, навіть попри значні втрати, для вивчення історії української промисловості та Донецького басейну, а також порушує питання охорони, систематизації й дослідження старих фабрично-заводських архівів України. Сьогодні архів Луганського ливарного заводу становить фонд Ф-1 «Луганський казенний чавуноливарний завод Головного управління гірничих та соляних справ, селище Луганський завод Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії» Державного архіву Луганської області (456 справ) і з 2014 року перебуває у тимчасовій окупації російськими військами.
«Рецензія проф. О. П. Оглобліна на мої нариси "К истории возникновения г. Луганска" зобов’язує мене виступити з докладним, оскільки дозволяють це архівні матеріали, звідомленням про руйнацію року 1922 архіву Луганського заводу та про теперішній стан цього архіву. Коли я друкував свої похапцем писані статті (не притягаючи наукової літератури та опублікованих матеріялів), я не гадав, що на них зверне увагу наукова критика. Обізнавшися з рештками архіву Луганського заводу, я побачив, що вони аж геть-то не втратили своєї наукової ваги.
Окрім того дехто в Луганському схилявсь до того, щоб уважати рештки архіву за музейну цінність. "Наукове товариство для вивчення середньої течії Донця" допоминалося, щоб по утворенні (на початку р. 1926) в Луганському Окружної Архівної Управи, частини архіву Луганського заводу, що переховувалися з 1922 р. у Луганському музеї та в приватних осіб, було-б об’єднано в один фонд при Окрархіві. Річ у тому, що вчений археолог С. А. Локтюшов (голова Товариства), як тільки зорганізувавсь Окрархів, передав до нього (12 березня р. 1926) 53 справи з архіву Луганського заводу, що їх він уратував р. 1921. Але инакше поставивсь до цього Окружний Музей Донбасу, куди той самий Локтюшов передав більшу частину справ архіву (392 спр.), що він уратував. Музей уважав ці справи за музейну рідкість, мав дещо цікавіше (!) взяти під скло для масового огляду та всяко протививсь передачі цих справ до Окрархіву.
Своїми статтями я популяризував думку (спеціяльно сповіщаючи про це й Центрархів), що рештки цінного архіву повинні бути не в "кунсткамері", а в установі спеціяльно утвореній для наукового досліду — в Окрархіві.
Ось цими словами проф. Оглоблін стверджує справедливість наших зусиль: "З публікацій авторових видко, який цінний матеріял до історії Луганського заводу — отже для історії української промисловости (зокрема казенної) та Донецького басейну — зберегли навіть рештки знаменитого архіву. Перед відповідними науковими організаціями повстав питання про охорону, систематизацію й вивчення старих фабрично-заводських архівів України". Ця компетентна заява безпосередньо, повторюю, зобов’язує мене оповісти "перед відповідними науковими організаціями" про те, як р. 1922 трохи не загинув один з найцінніших архівних фондів і в якому стані перебував він тепер.
До року 1921 архів Луганського ливарного заводу переховувано в його старому спеціяльно прилаштованому одноповерховому кам’яному приміщенні при конторі начальника Луганської Гірської Округи. Архів належав до фонду "Архива Горнаго Вѣдомства Луганскаго Округа".
На самім припочатку року 1921 архів Луганського ливарного заводу вкупі з иншими Луганськими архівами (Слов’яносербського земства, Скарбниці), що їх переховувано в колишній Скарбниці, перейшов до розпорядження Луганського Повітового Відділу Народньої Освіти. Сам Повітнарос містивсь у будинку колишньої Скарбниці, а в Конторі начальника Гірської Округи, що була проти Скарбниці, приміщено Комгосп (тепер Міськраду), що на потреби його вирішено було спорожнити й приміщення архіву Луганського заводу, перевізши його до колишньої крамниці Кушнарьова.
Під той час радянські установи Луганського повіту, через гостру недостачу паперу, стояли перед небезпекою припинити своє діловодство. Й от за ініціятивою Луганської РСІ 14 лютого року 1921 організовано "Комиссию по утилизации архивных материалов при Уисполкоме" [...]».
Про автора: Фесенко Вадим Олексійович (02.10.1881 – [після 1958 р.?]) — український історик, краєзнавець, архівіст. Закінчив історично-філологічний факультет Харківського університету (1906). До 1920 р. вчителював у харківських школах. У 1920–1921 рр. — інспектор-інструктор Головархіву в Харкові. Згодом викладав у школах Луганська. У 1928–1929 рр. — вчений архівіст та завідуючий Луганським окружним архівним управлінням. Член Донецького наукового товариства при ВУАН. У 1930–1933 рр. — нештатний співробітник Комісії для вивчення соціально-економічної історії України XVIII–XIX ст. ВУАН. Досліджував питання архівознавства та історію м. Луганська. У 1958 р. подав до захисту дисертацію «Луганський ливарний завод. 1795–1887 рр.» на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Подальша доля невідома.
Основні роботи: «К истории возникновения города Луганська» (Радянська школа, 1926), «К истории города Луганська» (Радянська школа, 1927), «Художественное литье на старом Луганском заводе» (Радянська школа, 1927), «Архів Луганського ливарного заводу (1795–1887)» (ЗІФВ ВУАН. Кн. ХХІ–ХХII, 1929), «Питання про судоплавність П. Дінця за доби Гаскойна» (Радянська школа, 1929), «Перша домна Луганського ливарного заводу» (Луганськ, 1930), «Початки металургійної промисловості на Україні» (Праці комісії соціально-економічної історії України при ВУАН, 1932).
