Admin Control Panel 

 Новый постСообщенияНастройкиДизайнHTMLКомментарииAdSenseСтатистикаВыход 
Drop Down MenusCSS Drop Down MenuPure CSS Dropdown Menu

вторник, 3 октября 2017 г.

Гераськова Л.С. Скульптура середньовічних кочовиків степів Східної Європи (1991)


Гераськова Л.С. Скульптура середньовічних кочовиків степів Східної Європи / АН України. Ін-т археології; Відп. ред. В.Ф. Генінг. —  Київ: Наук, думка, 1991,- 132 c.

У монографії, яка присвячена вивченню скульптури середньовічних кочовиків євразійських степів і має методологічну спрямованість, значну увагу приділено методам дослідження, що застосовуються для розв’язання конкретної історичної проблеми.

«Середньовічна історія Східної Європи кінця І - початку II тис. н.е. немислима без тюркомовних кочових племен, що були сусідами східних слов'ян протягом тривалого часу. Вони перебували у тісних взаємовідносинах між собою. Тому є справедливою думка, що без урахування відносин з кочовиками неможливо зрозуміти процес історичного розвитку Київської Русі. Цим і пояснюється особлива увага до пам'ятників кочовиків східноєвропейських степів. Головним у вивченні археологічних свідчень побутування кочовиків (поховань, скарбів, кам’яної монументальної скульптури) була і залишається поки що їх хронологічна і етнічна атрибутація.

Особливе місце серед кочівницьких старожитностей, безперечно, належить скульптурі. Після досліджень С.О. Плетньової та Г.О. Федорова-Давидова вважалося встановленим, що вся скульптура східноєвропейських степів належала половцям. Наявність же різних іконографічних типів у скульптурі пояснювалась причинами еволюційного порядку. Спираючись на дані письмових джерел, дослідники відмічали існування половецьких об’єднань, яким повинні були відповідати і певні групи статуй. Однак спроба розділення скульптури за етнографічними ознаками, здійснена дослідниками, за їх же визнанням виявилась невдалою і насамперед через ”переплутаність матеріалу в музеях”, оскільки ”не завжди можна з повною упевненістю говорити про належність статуй саме до цієї групи половців, на території якої вона в даний час зберігається [Плетнева, 1974. - С. 52].

Проведене нами дослідження за допомогою геологічного аналізу всієї доступної середньовічної кочівницької скульптури, що зберігається у музейних колекціях, дозволили нам зв’язати її з певними географічними районами, на території яких є виходи на поверхню порід, використовуваних середньовічними скульпторами для виготовлення статуй. Тим самим удалось паспортизувати наявну скульптуру і по-новому підійти до рішення деяких питань історії і культури середньовічних кочовиків Східної Європи.»

Скачать PDF

Про місця виготовлення і встановлення статуй

Описуючи та вивчаючи середньовічну скульптуру кочовиків євразійських степів, дослідники часто-густо не приділяють достатньої уваги геологічному визначенню порід, з яких виготовлено статуї. Ймовірно, вважалось достатнім, що статуї зроблені з каменю (кам’яні баби, кам’яні статуї). Визначення геологічної породи при опису статуй має випадковий характер. Самі визначення не зовсім чіткі (наприклад, ’’фігура виготовлена з округлого валуна світло-сірого кольору” [Грач, 1961.- С. 51]; ’’сірий граніт” [Бернштам, 1941.- Табл. X, 8]; ’’сірий пісковик” [Шер, 1966.- С. 144, статуя №101]). В тих випадках, коли дається визначення геологічної породи з вказанням віку, то не названо ареал поширення цієї породи (’’статуї виготовлено з червоноколірного девонського пісковику”) [Грач, 1961.- С. 52, статуя №56].

С.О. Плетньова надає особливу важливість вивченню порід каменю, з якого зробено статуї. В розділі, присвяченому техніці ваяння, наведемо таблицю з кількістю статуй половецького степу, виготовлених з різних порід каменю [1974.- С. 53.-Табл. 12]. Не підлягає сумніву, що типи статуй, пише С.О. Плетньова, належить пов’язувати з матеріалом, з якого вони виготовлені [Там же, с. 56]. На жаль, визначення порід, що вона дає, не має геологічного віку, що викликає серйозні сумніви. Наприклад, статуї, що виготовлено з неогенових вапняків, описуються як піщаникові, а з девонського піщаника — як гранітні [1974.- Статуї №9,14,16,19,20 та ін].

Відсутність кваліфікованого геологічного підходу у вивченні скульптур середньовічних кочовиків Євразії негативно вплинула на результати досліджень наших попередників.

Різні геологічні породи відрізняються одна від одної характером породоутворення, хімічним складом, структурою, кольором, віком, методом і характером покладів. Породи визначеного складу і віку мають свій ареал поширення, глибину покладів і виходів на поверхню.

Аналіз матеріалів, з яких виготовлялися статуї, дозволяє зробити визначення геологічних порід, встановити їх вік та пов’язати їх з відомими ареалами відповідних геологічних порід.

Історичний досвід свідчить, що камінь для будівельних та скульптурних робіт видобувався не в глибинних пластах, а кар’єрним способом або брався з поверхні. В цьому випадку можливий ареал, з якого видобувався матеріал для скульптури, міг бути звужений до кількості виходів на поверхню відповідних геологічних порід. Таким чином, встановлення за допомогою геологічного методу місць, звідки видобувався камінь для статуй, частково відновлює у джерелах втрачену інформацію.

Для вирішення цієї проблеми ми обрали методи макроструктурного опису і петрографічного аналізу.

Геологічний аналіз статуй проведено у 1979 р. за допомогою фахівців Інституту геології АН УРСР (В.Н. Семененко), Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР (І.М. Афанасьєвої), Луганської комплексної геологорозвідувальної експедиції тресту ’’Луганськгеологія” (петрограф Л.О. Тубіна).

Разом з геологом Г.Ф. Багно нами вивчено всі великі й малі доступні для дослідів колекції статуй в Москві, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Харкові, Донецьку, Ізюмі, Луганську, Бердянську, Таганрозі, Ростові-на-Дону, Азові, Танаїсі та ін. Вдалося обстежити і відібрати зразки практично в усіх з відомих на сьогодні колекцій України та частково Північного Кавказу.

Нами встановлено, що для виготовлення середньовічної кочівницької скульптури використовувались пісковик, вапняк, граніт, що різнилися за геологічним віком, структурою та місцями локалізації (рис. 1). Це дозволило уточнити дані С.О. Плетньової (1974.- С. 53.- Табл. 12], відповідно яким з 985 статуй 447 зроблено з пісковику, 292 — з граніту, 32 — з вапняку та крейди, 14 — з "плитняку”.


Пісковик — різного віку і структури широко використовувався для виготовлення скульптури. Оскільки це найпоширеніша порода каменю на всій території Східної України, то без виявлення віку встановити локалізацію місць походження статуй з пісковику неможливо. За допомогою аналізу встановлено, що статуї витесувалися з пісковику девонського, карбонового верхньопермського та неогенового періодів. Найбільшу кількість скульптур виконано з карбонового пісковику (303 екз.).

Карбоновий (С) пісковик — це кварцовий пісковик з невеликими домішками польових шпатів та інших мінералів від дрібно- до великозернистих, гравелистих, брунатно-бурого кольору. Нерідко трапляються світлі дуже міцні кварцитоподібні різновиди з щільним пакуванням зерен. Статуї з таких порід добре збереглися. Виходи цих порід на поверхню спостерігаються на порівняно невеликій площі, що становить так званий відкритий Донбас. Він простирається від Донецька до Лисичанська на заході й до гирла Сіверського Донця на сході. Тут по схилах долин є довгі височини — ”гриви”, що являють собою виходи на поверхню пластів твердих порід. На крутих схилах ці стійкі до вивітрювання породи утворюють скельні урвища та розвали, зручні для видобування каменю.


14 статуй з карбонового пісковику зафіксовано in situ в зоні розповсюдження відкладень карбонового віку (рис. 2), що характеризують досить вузьку локальну територію — Донбас. Саме в колекціях музеїв у Донбасі (Донецька та Луганська області) зосереджена найбільша кількість статуй (109 екз.), виконаних з карбонового пісковику. Оскільки територія Донбасу в дореволюційний час входила до складу колишньої Катеринославської, Харківської губерній та Області Війська Донського, то саме цим пояснюється, що в губернських музеях (Катеринослав-Дніпропетровськ, Харків, Ростов-на-Дону, Новочеркаськ) з’явилися статуї з пісковиків. Відомо, що статуї з Донбасу вивозились Д.Я. Яворницьким в Катеринослав, В.О. Городцовим, Д.Є. Багалієм та Є.П. Трефільєвим у Харків. Всього по музеях країни нам вдалося розшукати 303 екземпляри з донецьких карбонових пісковиків, у тому числі: Москва — 30 екз., Харків, Ізюм — 37, Полтава — 3, Київ — 6, Дніпропетровськ та область — 50, Запоріжжя і область — 7, Одеса — 16, Ростовська область —13 екз.

Пермські (Р) пісковики -— дуже різноманітний комплекс осадових порід: від глиняно-піщаних і вапняно-доломітових до ангідритів і солей. На території західної частини Донбасу, в Бахмутській улоговині, в районі м. Артемівська Донецької області відомі виходи пісковиків пермського віку. З них виконано 15 статуй. Для виготовлення статуй використовувались лише пісковики верхньої пермі: темно-бурі, залізисті, грубі, гравелисті, з уламками білого кварцу, що переходили в конгломерати. Описані вище пермські пісковики Донбасу неможливо переплутати з подібними породами сусідніх регіонів. Тому статуї з донбаських порід легко розпізнаються в будь-яких колекціях.

Шість статуй з пермських пісковиків знайдено нами в Запоріжжі, чотири — в с. Пологи Запорізької області, три — в Дніпропетровську, одна — у Луганську і ще одна у Москві.

Девонські (D) пісковики — своєрідні, грубі, міцні полевошпатні породи. Вони мають досить обмежене розповсюдження, знаходяться в районі м.Волновахи Донецької області, де серед інших менш стійких порід виходять на поверхню. На південному заході, в зоні з’єднання Донецького кряжу з Приазов’ям, є виходи девонських пісковиків, з яких виготовлено дев’ять статуй. Чотири виявлено в колекції музею на о. Хортиця в Запоріжжі, чотири — в Донецькій області і одна у Москві.

Таким чином, немає сумніву в тому, що всі статуї, виконані з карбонових, пермських та. девонських пісковиків, походять з території Донбасу.

Неогенові (N) пісковики — погано зцементовані, сірі вапнякові породи, їх виходи відомі в багатьох місцях європейської частини СРСР і розрізнити їх неможливо. Нам відомі статуї з таких порід у Москві (1 екз.), Одесі (1 екз.), Полтаві (2 екз.), Бердянську (2 екз.), Харкові (1 екз.), Херсоні (1 екз.), Дніпропетровську (1 екз.), Донецьку (3 екз.), Ростові (11 екз.). 7 статуй із неогенових пісковиків походять з Краснодарської колекції. Володіючи деякими специфічними рисами, останні можуть бути пов’язані з виходами неогенових пісковиків — на Північному Кавказі в районі м. Кримська та на схід від нього.

Вапняки представлено в досліджуваній скульптурі породами верхньо-крейдових, палеогенових, неогенових і карбонових систем. З них виготовлено 223 скульптури.
Неогенові вапняки, як правило, світло-сірого, нерідко з жовтувато-брунатним відтінком кольору. Вони складаются з черепашки (черепашники) або з детриту і шламу. Поверхня, як правило, груба, ноздрювата.

Статуї з неогенових вапняків найчисленніші (191 екз.) і зберігаються у музейних колекціях в областях: Херсонській (32 екз.), Дніпропетровській (23 екз.), Запорізькій (127 екз.), Київській (13 екз.), Ростовський (38 екз.), Донецькій (26 екз.); в Одесі (7 екз.), Сімферополі (16 екз.), Краснодарі (17 екз).

Серед досліджених зразків є породи, що відносяться до різних ярусів неогену — верхній сармат, меотис і понт. Через руйнівну дію атмосферних явищ поверхні, від яких бралися зразки, майже непридатні для визначення з точністю до ярусу. Так, із 140 зразків, досліджених у лабораторії Інституту геології АН УРСР, визначено лише 20. З них: до верхньосарматського ярусу віднесено п’ять статуй (Херсон — 2, Маріуполь — 1, Новоазовськ — 1, Запорізька область, в насипу кургану — 1); до понтійського — дев’ять (Дніпропетровськ, с. Вотіївка — 1, Новоазовськ — 2, Запорізька область — 4, заповідник Хомутовський степ — 1); до меотичного ярусу — чотири статуї (Одеса — 2, Апостолово — 1, Новоазовськ, в кургані — 1).

Природні виходи відкладень вапняків всіх згаданих вище ярусів приурочені до долин річок і великих балок Північного Причорномор’я, до нижньої течії Дніпра, Інгула, Інгульця, Південного Бугу. Присутні вони у Північному Приазов’ї, на південному схилі Приазовського блоку Українського кристалічного щита, у верхніх частинах долин річок Берди, Обиточної та ін. Однак в цьому районі вони не мають суцільного поширення, як у Причорноморській западині. Меотичні вапняки залягають на території від нижньої частини долини Дніпра на захід до меридіана міст Одеси й Білгорода-Дністровського. Ще північніше меотичні й понтичні відкладення представлено в глинисто-піщаних фаціях і малопотужними прошарками вапняків, не придатних для різьблення. Виходи понтичних вапняків у районі Дніпра мають досить вузьку локалізацію — у завороті ріки від Каховки до Дніпрорудного. Невеликі оголення їх є і по берегах р. Молочної. Саме туї відомі знахідки статуй з неогенових вапняків, виявлених в насипах курганів (див. рис. 2).

Оскільки між виходами вапняків поблизу Дніпра і Приазовського кристалічного масиву відстань досить значна, то можна припустити, що вапнякові, нерідко неміцні, статуї колекцій місцевих музеїв поповнювалися екземплярами з найближчих околиць.

Оголення неогенових вапняків виявлено й на південних відрогах Донбасу, від Маріуполя до Ростова-на-Дону. Одну статую із неогенового вапняку поблизу Новочеркаська знайдено під час розкопок кургану [Бранденбург, 1988.-С. 117].

Широкого розповсюдження набули неогенові вапняки у передгір’ях Криму. Їх виходи відомі від Севастополя до Старого Криму, в районі Євпаторії (Чорноморськ) та на Керченському п-ові. В Криму під час розкопок у насипах курганів поблизу Вознесенки, Чокрака, Єрофеївки і Леніно знайдено статуї з неогенових вапняків. Місця знахідок розміщено неподалік оголень. Тому малоймовірно, що вони потрапили сюди з Приазов’я або Подніпров’я, де вапняки цього віку перекриті міцними четвертинними відкладеннями.

На Кавказі неогенові вапняки виходять на поверхню у передгір’ях від Таманського п-ова через Кримське, Майкоп і далі до Ставрополя. Вони чітко відрізняються від інших вапняків неогенового віку. Статуї з колекції Краснодару, Ставрополя виконано з неогенових вапняків, що не викликає сумнівів в їх місцевому походженні.

Вапняки верхньокрейдяної (Сr) системи використано для виробництва скульптур, представлених на Північному Кавказі (15 екз.). Верхньокрейдяні вапняки зустрічаються двох видів. Одні — щільні, світло-сірі, з рідкою черепашкою, оголюються в Криму. Вони виходять на поверхню вузькою смугою в районі Бахчисарай - Сімферополь. Нині широко використовуються для зовнішнього облицювання будинків. Інший вид верхньокрейдяних вапняків — дуже своєрідні, білі, крейдоподібні, досить щільні, однорідні, масивні, зовні нагадують мармур, тобто хемогенні вапняки; оголюються на Північному Кавказі й виходять на поверхню вузькою витягнутою смугою від Анапи через Хадиженськ до р. Білої. Своєрідність й відмінність рис у верхньокрейдяних вапняків дають надійне визначення походження статуй, виконаних з них, і чітко локалізують їх по районах.

Карбонові (С) вапняки, жовто-сірого кольору, щільні, масивні, збагачені тонкопіщаним і глинистим матеріалом, зустрічаються лише на Донбасі. Породи карбонових вапняків використані при виготовленні трьох статуй (Харків — 2, Дніпропетровська область — 1 екз.).

Граніт для статуй головним чином сірий, рожевий, мілко-середньо-, великокристалічний, щільний, масивний, плагіоклазний, ортоклазбіотитовий, іноді з жильними рожевими утвореннями. Це найдавніші з усіх вивчених нами порід, що відносяться до докембрійських утворень. З таких порід складено Український кристалічний щит. Виходи на поверхню цих порід у вигляді відкосів і розвалів, зручних для добування, широко відомі на схилах долин в межиріччі Дніпра і Південного Бугу від Новоград-Волинського і Вінниці на заході до Запоріжжя на сході. Окремі скелясті підвищення складено кристалічними породами докембрійського віку, зустрічаються серед рівнини на схід у Приазов’ї і до Маріуполя.

Всього нам відомо 67 статуй з граніту. Дві з них зафіксовано при розкопках у курганах на території Приазов’я (рис. 2) в зоні Українського кристалічного щита [Бранденбург, 1908; Кубышев, 1979]. Решта статуй розподілена по музеях і селах Донецької області (24 екз.), Запорізької (31 екз.), Дніпропетровської (5 екз.) областей, що входять до зони Українського кристалічного щита.

Наявність гранітних статуй в музейних колекціях Москви, Одеси, Лубен пояснюється їх вивозом з тих місць, де розташовувалися виходи на поверхню гранітних відкладень Українського кристалічного щита. Нам уявляється можливим дещо точніше окреслити ареал первинного місцезнаходження статуй: районом південно-східної кінцевої частини Українського кристалічного щита, тобто Приазов’ям. Саме тут локалізуються численні колекції гранітних статуй — понад 60. Вони складені буквально за останнє десятиріччя. Це пов’язано з бурхливим розвитком музейної справи і створенням шкільних, сільських, районних та міських музеїв. Так, у Бердянському краєзнавчому музеї налічується 17 гранітних статуй, у Маріуполі — 9, Велико-анадольському лісництві — 3, заповіднику Хомутовський степ — 1, заповіднику Кам’яна Могила — 1, с. Старченковому (Темрюк) — 8, Асканії-Новій — 2, Мелітополі — 3, Таганрозі — 1, Токмаку — 1, Гусарці — 4, Білоцерковці — 5, Великомихайлівці —1 екз.

Про знахідки гранітних статуй лише в Приазов’ї свідчить і С.О. Плетньова [1974.- С. 53]. Не суперечить цьому і наявність гранітних статуй у Кривому Розі. Оскільки Криворіжжя входить до зони Українського кристалічного щита і там є виходи на поверхню, то С.О. Плетньова пов’язала їх з Криворіжжям [1974,- С. 63]. Однак, як стало відомо від співробітників музею, у Кривий Ріг ці статуї завезено з Приазов’я (с. Кінські Роздори Запорізької області). З-під Бердянська вивезено дві (гранітна й гнейсова) статуї музею у м. Новомосковськ. Отже всі гранітні статуї середньовічних кочовиків можна вважати як такі, що вийшли з Приазов’я. В усякому разі переконливих доказів щодо їх походження з інших районів у нас поки що немає.

У результаті проведеного геологічного аналізу скульптури середньовічних кочовиків східноєвропейських степів стало можливим пов’язувати статуї з певних матеріалів з відповідними геологічними регіонами. Всі вивчені нами статуї можуть бути віднесені до шести великих регіонів (табл. 1).

Кримський регіон, де, крім вапняків неогенового віку, подібних вапнякам Причорноморської низовини, наявні вапняки палеогенового і верхньокрейдяного віку. Український кристалічний щит представлено гранітами й гнейсами докембрійського періоду. Причорноморський і Азово-Донський регіони, звідки походять неогенові вапняки верхньосарматського, меотичного і понтичного ярусів. Донбас, де представлено породи карбонового віку (піщаники, вапняки, опоки), верхньої пермі (піщаники, конгломерат і девон). Північний Кавказ, де є виходи піщаників, мергелей і вапняків неогенового віку, а також верхньокрейдяного періоду.

Однак виділені регіони потребують уточнень. Так, зона можливого виготовлення і поширення статуй з порід докембрійського віку Українського кристалічного щита, як вже говорилося вище, може бути обмежена його південною кінцевою частиною, тобто територією Приазовського блоку Українського кристалічного щита, або Приазов’я.

Виходи вапняків неогенового віку у Причорноморському і Азово-Донському регіонах поділено значним простором виходів гранітів Приазов’я. Це дозволяє вбачати два самостійних регіони: Чорноморсько-Дніпровський і Азово-Донський. Якщо кордони Азово-Донського регіону окреслюються знахідками статуй і виходами вапняків, то цього не можна сказати про Чорноморсько-Дніпровський регіон. Територія останнього охоплює значну частину Правобережжя Нижнього Дніпра і невелику частину Лівобережжя. Однак, судячи із статуй, знайдених in situ, район поширення статуй середньовічних кочовиків повинен бути обмеженим і включати всі лівобережні виходи і незначну частину Правобережжя Дніпра.

Такі регіони, як Донбас, Крим, Північний Кавказ, на наш погляд, поки що не потребують докладнішого поділу.

У Доно-Волзькому межиріччі, мабуть, необхідно виділити особливий Поволзький район. На жаль, нам не вдалося дослідити зразки породи, з якої виготовлялись статуї, знайдені в курганах Приволзької височини і що зберігаються в музеях Саратова і Саратовської області. Всього в колекціях Саратова і Саратовської області й Волгограда налічується близько 20 статуй.
Як бачимо, всього нами за геологічними породами виділено шість районів можливого виготовлення середньовічних кочівницьких скульптур. Знахідки статуй in situ в кожному з виділених районів (рис. 2) підтверджують правильність поділу: 1) Крим — 16 статуй з вапняків неогенового віку; 2) Приазовья — 63 статуї з гранітів і гнейсів; 3) Азово-Донський регіон — 73 статуї з піщаників і вапняків неогенового віку (67 вапняк, 6 — піщаник); 4) Чорноморсько-Дніпровський регіон — 82 статуї з піщаників і вапняків неогенового віку (80 — вапняк, 2 — піщаник); 5) Донбас — 320 статуй, виконаних з піщаників і вапняків карбонового віку (300 — піщаник, 3 — вапняк), піщаників, конгломератів верхньої пермі (15 екз.) та опок (2 екз.); 6) Передкавказзя — 41 статуя з піщанику (7 екз.), вапняку (17 екз.) неогенового віку, а також вапняків верхньокрейдяного періоду (15 екз.).

Пов’язування статуй по породах, з яких вони виготовлені, з відповідними територіями наближають вирішення завдання щодо виявлення районів виготовлення середньовічної скульптури кочовиків Східної Європи.

Завдяки геологічному аналізу вдалося пов’язати з певними регіонами 605 статуй, що дало можливість перегляду й уточнення існуючих уявлень про місце виготовлення і розподілу середньовічної кочовницької скульптури в степах Східної Європи.


Источник книги chtyvo.org.ua