Admin Control Panel 

  СообщенияНастройкиДизайнHTMLКомментарииAdSenseСтатистикаВыход 
Drop Down MenusCSS Drop Down MenuPure CSS Dropdown Menu

воскресенье, 19 апреля 2020 г.

Кулiшов М. Дослідження О.В. Терещенка (1806–1865 рр.) як джерело з топоніміки Бахмутського краю (з історії заснування села Зайцева-Микитівки) (Проблеми регіоналістики та музеології, 2020)


Кулiшов М. Дослідження О.В. Терещенка (1806–1865 рр.) як джерело з топоніміки Бахмутського краю (з історії заснування села Зайцева-Микитівки) // Проблеми регіоналістики та музеології. Збірник матеріалів І Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю, присвяченої пам’яті А.В. Шамрая, м. Краматорськ, 7–8 листопада 2019 р. — Краматорськ: ДОКМ, 2020. – С.68-73.

Спираючись на документальні й картографічні джерела, автор розкриває походження назви старовинного села Донецької області – Зайцевого-Микитівки. Зокрема, ним аналізуються перші ревізькі казки Бахмутської фортеці й встановлюються топонімічні зв’язки з реальними персоналіями.

Ключові слова: археологічні дослідження, топоніміка, Терещенко, Бахмут, Зайцеве, Микитівка.

Дискусійними питаннями у краєзнавчій і науково-довідковій літературі залишаються питання щодо часу заснування та топонімики окремих населених пунктів Донецької області. Така ситуація пояснюється недостатнім використанням історичних джерел. У зв’язку з цим запропоноване дослідження є актуальним.

Терещенко Олександр Васильович (1806–1865 рр.) – дійсний статський радник, археолог, етнограф, народився у місті Зіньків Полтавської губернії, навчався у Харківському університеті, а після його закінчення служив у Міністерстві державного майна Російської імперії [1; 2]. Усе життя збирав та опрацьовував документи й матеріали з історії, зокрема був активним членом Археографічної комісії, у складі якої брав участь у розборі Астраханського, Віленського, Варшавського та південно-руських архівів [Там само].

У 1843–1851 рр. проводив археологічні розкопки Царевського городища, у 1852–1854 рр. –Олександропільського кургану на Катеринославщині, насипних могильників на території Південної Росії, пам’яток скіфського періоду в Криму [Там само]. У численних працях («Насыпи могильные Южной России с указанием некоторых памятников и в других местах» («Журнал Министерства народного просвещения», 1835, июль), «О каменных бабах» («Журнал министерства народного просвещения», 1835, № 39), «Насыпи могильные в Южной России» («Журнал Министерства народного просвещения», 1853, отд. 2), «Некоторые местности Южного берега Крыма» («Журнал Министерства народного просвещения», 1854), «Гробница скифского царя» («Архитектурный вестник», 1859, № 5), «О могильных насыпях и каменных бабах в Екатеринославской и Таврической губерниях» («Чтения в Обществе истории и древностей российских», 1866, № 4), присвячених Новоросійському краю, Терещенко описав сотні археологічних пам’яток, але популярним став після публікації праці «Быт русского народа» [Там само].

Метою запропонованої розвідки є розкриття походження назви одного зі старовинних сіл Донецької області – Зайцевого-Микитівки, яке розташовується поблизу витоків річки Бахмут. Наприкінці XVIII ст. даний населений пункт згадується з подвійною назвою – «казенного ведомства село Зайцево, Никитовка тож» [3, с. 93]. Зі свого боку, Терещенко зазначає: «Зайцево или Никитовка основано въ 1770 г. и названо по имени перваго поселенца, Трофима  Зайцева, Никитовка отъ соловара Никитченка» [4, с. 20]. На нашу думку, час заснування Зайцевого-Микитівки викликає сумніви, але певну цінність для дослідників має антропонімічне походження топонімів.

Як правило, краєзнавці пов’язують походження топоніма Зайцеве з наявністю на даній місцевості великої кількості зайців, на яких у давні часи полювали перші поселенці [5; 6, с. 79]. Були також окремі припущення щодо можливого походження топоніма від якогось Зайцева, але ніхто не міг надати на користь цієї теорії жодного документального підтвердження.

Стосовно походження назви Микитівка, то Феодосій Макаревський вважає, що ця назва походить від імені однодворця Микити Дев’ятилова, якого перевели на службу сюди восени 1778 року з Бєлгородської губернії [7, с. 57-58]. Ця теорія практично навічно закріпилась у краєзнавчій літературі.

На сьогодні на теренах сучасного Бахмутського району існує два населених пункти з майже однаковою назвою – село Зайцеве Бахмутського району та селище міського типу Зайцеве, яке є частиною Микитівського району Горлівки. Поселення на місці сучасного Зайцевого, що розташовується на території Бахмутського району, уперше з’являються на карті 1765 року [8; також див. дод. 1], як «хутора бахмутских жителей» по балці Зайцевій. За описом до атласу Новоросійської губернії 1799 року на цьому місці розташовується «деревня Зайцова оных же соловаров [бахмутських - прим. М. К.]. По правой речки Бахмута и по обеим сторонам речки Зайцевой, Мокрой и Сухой Кодымы» [8, с. 85].

Щодо селища міського типу Зайцевого, яке є частиною Микитівського району Горлівки, то воно з’являється на карті розселення гусарських полків 1767 року, у верхів’ях річки Бахмут, і позначається як «слобода Микитова» [9]. Що фактично співзвучно з версією О. В. Терещенка. Офіційна ж датою заснування Зайцевого, як і самого міста Горлівки, вважається 1779 р. Цей рік є датою першої письмової згадки про найстаріші населені пункти на території сучасного міста: Государів Байрак, Залізне, Зайцеве [10, с. 8], Але вказана дата не має поки що жодного документального підтвердження, а також суперечить низці загальновідомих фактів. Для прикладу процитуємо загальновідомого серед краєзнавців німецького вченого XVIII ст. Йоганна Антона Гюльденштедта. Подорожуючи цими краями у 1774 році, він так описує поселення бахмутських солеварів, зокрема слободу Микитівку, що розташовується у верхів’ях річки Бахмут: «Из балки Скелевой мы проехали 7 верст на SO к балке Малая Железная, и пересекли большую проселочной дорогу из Перекопа в Бахмут, через 8 верст на реке Бахмут, лежала слободка Микитовка. [...] Слободка Микитовка является одной из самых крупных из них, в ней 15 крепких домов, в большинстве принадлежащих солеварам» [11, с. 256].

Спираючись на наведені факти, можна припустити, що назва поселення Зайцеве перекочувало з розселенням Зайцевських хуторів солеварів південніше – до слободи Микитівки, яка утворилась на місці розташування хутору солевара Микитченка.

Що ж стосується вище згадуваного Трофима Зайцева, якого О.В. Терещенко вважає засновником Зайцевого, то авторові під час опрацювання перших ревізьких казок Бахмутської фортеці вдалося виявити реальну особу, яка за віком та соціальним станом цілком підходить під цю постать. В описі 1748 року малоросійських козаків бахмутської соляної компанії значиться Іван Якович Зайцев, 57 років, та син його Трохим, 17 років [12, л. 34 об.; див дод. 6]. У 1765 році Трохиму Івановичу Зайцеву було б 34 роки й за своїм віком він би міг заснувати з родиною новий хутір. Але, як виявилось під час дослідження ревізьких казок, це не єдина особа з таким прізвищем. Так, у третій ревізії Бахмутського повіту 1760 року згадується «лекарь бахмутского батальона Федор Федоров сын Зайцев» [13, л. 63 об], а також велика родина бахмутських купців Зайцевих [Там само, л. 79 об, 107]. І саме це потребує подальшого дослідження генеалогічних матеріалів по Бахмутському повіту XVIII ст., яке допоможе відповісти на поставлене питання.


Скачать PDF