Admin Control Panel 

  ЗаписиНалаштуванняДизайнHTMLКоментаріAdSenseСтатистикаЕфективністьGoogle АналітикаВихід 
Drop Down MenusCSS Drop Down MenuPure CSS Dropdown Menu

суботу, 12 жовтня 2019 р.

Ломако М.М., Кулiшов М.В. Із історії першого видобутку кам'яного вугілля у Донецькому басейні (Матеріали 18-ї Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні питання історії науки і техніки», м. Краматорськ, 26-28 вересня 2019 р.)


Ломако М.М., Кулiшов М.В. Із історії першого видобутку кам'яного вугілля у Донецькому басейні // Матеріали 18-ї Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні питання історії науки і техніки» (м. Краматорськ, 26-28 вересня 2019 р.) / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. — Краматорськ, 2019. – С.189-193.

Перші відомості про існування кам'яного вугілля в Донецькому басейні відносяться до кінця XVII століття, а саме до епохи Азовського походу Петра Великого. Легенда гласить, що імператору був принесений шматок вугілля, і Петро, знайомий з вживанням цієї корисної копалини на заході Європи, вимовив знамениті слова: «Сей минерал, если не нам, то нашим потомкам полезен будет» [1, 1]. На жаль, для підтвердження цього переказу, по сьогодні не знайдено документальних свідчень. Але можливо припустити що кам'яне вугілля в Донецькому басейні було відомо і з давніших часів. Місцеве населення могло не тільки знаходити кам'яне вугілля, пласти якого виходили в численних відшаруваннях гірських порід, а й добувати його.

Балка Скелювата – місце першої документально зафіксованого видобутку кам'яного вугілля в Донбасі. Відкриття вугілля в балці Скелюватій з документів Берг-колегії зафіксовано 1721 роком. Цей рік увійшов в історію як рік відкриття Донецького кам'яновугільного басейну. Тут, в 25 верстах від Бахмута, під керівництвом коменданта Бахмутськой фортеці Семена Чиркова і керуючого соляними промислами Микити Вепрейского в 1722-1724 роках проводився видобуток вугілля на виходах вугільних пластів на денну поверхню.

Цей раніше маловідомий факт був представлений у 1991 році, Володимиром Івановичем Подовим в історичному нарисі «Открытие Донбасса» [3, 88]. Але Володимир Іванович припустився ряду картографічних помилок, розмістивши балку Скельову коло с. Луганське Бахмутського району, а річку Біленьку – коло селища Ящикове в Перевальському р-ні Луганської обл. У 2001 році була виправлена помилка щодо Біленької – в книзі «Открытие Городища» [4, 25]. Автори Ю.М. Канигін та Ю.Т. Батюшін переконливо довели, що розробки вугілля в урочищі на р. Біленькій знаходилися в районі села Городище (Городние Буераки) на р. Білій, правій притоці Лугані, що в десяти кілометрах від Ящикового.

Ми ж хочемо показати справжнє місцезнаходження урочища Скелюватого (Балка Скельова) – місця, де було здобуте перше вугілля Донбасу – у м. Торецьку (колиш. Дзержинськ).

До листа в камор-колегію від соляного правління Бахмута був прикладений реєстр новознайдених руд в різних урочищах поблизу Бахмута і вказані відстані до тих місць [2, 165]. Так, під номером першим вказано «уголья земляного пуд которое изыскано в урочище Скелеватом в 25 верстах от Бахмута. И земли подобно серебряной руде». Під номером третім – руда жовта, знайдена в 30 верстах від Бахмута в вершині балки Залізної. В 4, 5, 6, 7 пунктах документа йдеться про жовту землю, землю подібну мідній руді, барви синьої, а також чорну землю подібну каменю, знайдені в урочищі на річці Біленькій в 50 верстах від Бахмута, і нарешті в 8 пункті – земляну слюду, вгору по р. Бахмут, в трьох верстах від м. Бахмут.

Тепер у нас є назви урочищ, відстані до них, але немає напрямків від міста, за винятком 8 пункту, де зрозуміло, що йдеться про південний напрямок. Пробірний майстер К. Вейс, 4 травня 1724 р. випробував руди і по всім їм дав негативний результат [2, 166] (пробірування робилось на наявність в руді срібла і золота). За винятком «земли черной подобно камню», взятої на річці Біленькій, про яку Вейс написав – «угли хорошие».

Для знаходження цих урочищ скористаємося топографічними картами, різного часу і масштабу району міста-фортеці Бахмут.

Вивчаючи «Достоверную ландкарту меж рек Днепра и Донца на расстояниях от устья Самары до Изюма и Луганской станицы…» за 1749 р. (див. рис.) та її копії за 1750 р., ми виявили, що на південний захід від Бахмута, в річку Кривий Торець з правого боку впадають дві річки – Грузська і Залізна Балка, а між ними балка, на якій стоїть напис «земляное уголье»; на копії цієї ж карти 1750 року ця ж балка підписана ще красномовніше «в оной балке уголье под землей железно». Це напевно перша карта Донбасу, де поряд з топографічними даними даються і геологічні.


Штабс-капітан Іваницький 1-ий в своїй роботі, яка вийшла в 1839 році в «Горном журнале» під назвою «О месторождениях каменного угля, известного в торговле под именем Никитовского», подає такі відомості [16, 202]: «Пласты каменного угля в описываемом пространстве пересечены тремя долинами: речкою Железною, впадающею в реку Торец, с правой стороны при селе Железном, балкою Железною и оврагом Скелеватым, имеющими направление параллельное с первою речкою. Речка Железная протекает по земле села того же имени; Балка Железная находится на земле села Зайцева (в просторечии Никитовка); овраг Скелеватый находится на земле села Щербиновки, [...] первый мы назовем участком Железнянским, второй Никитовским, а третий Щербиновским».

Іваницький вже четвертий, після компанії Вепрейського і Чиркова, хто описує в цій балці вугілля. Після нього ці поклади вугілля опише і французький геолог Ле Пле, учасник відомої Демидівської експедиції по Південній Росії і Криму [10, 286]: «Ручей Скелеватый, справа впадающий в Кривой Торец, при Щербиновке в 3 вер. На В.С.В. от селения [...] Тут находятся следы весьма обширных работ, как и в предыдущих месторождениях, были направлены исключительно на одни головы, или выходы угольных слоев. Шахты опускаются тут не глубже 10 саж., т.е. до внутренней воды [...] Город Бахмут, в котором фабрики находятся довольно значительные железных изделий, представляет главный сбыт угля».

Другим дане родовище відвідав англієць гірничий майстер Георг Ніксон, відряджений в грудні 1724 року в Бахмут для огляду родовищ, знайдених Чирковим і Вепрейським. А ось третім був знаменитий академік Йоганн Антон Гюльденштедт, який мандрував у 1774 році цією місцевістю. Запис з його щоденника [13, 253] від 25 серпня: «Утром я выехал из Бахмута. Дорога шла 9 верст на юго-запад вдоль балки, называемой Четвериковой, до истоков ее, затем повернув на запад, 3 версты ехали высокой степью к истокам ручья Наумова, после чего снова повернули на юго-запад и 5 верст ехали по балке этого ручья, далее 8 верст по возвышенности параллельно реке Кривой Торец в нескольких верстах от нее направляясь к истокам балки впадающей в Торец, называемой Сколеватая или Скелевая, на которой располагался хутор Воропая».

Якщо скласти версти до хутора Воропая то у нас вийде рівно 25 верст. Чи не нагадує вона вам цифру з доповіді Чиркова у 1724 році? У 1778 році Гюльденштедт робив звіт про поїздку по Україні. В цьому звіті є цікавий розділ [14, 90], який стосується кам'яного вугілля, виявленого в 25 верстах на північний захід від Бахмута в балці Скельова, на правому березі річки Кривий Торець; «…этот смолистый каменный уголь при раздувании его мехом давал такой сильный жар, что от него очень хорошо ковалось железо». Це говорить про те, що академіку показали шлях – куди їхати з Бахмуту, щоб подивитися залягання вугілля. 27 серпня він також заїхав в Городищенське урочище, на річці Білій Лугані, де йому так само радили оглянути виходи вугілля. Це друге місце, де розробляли кам'яне вугілля Бахмутські солевари.

А що стосується балки Скелюватої на Лугані, то помилка В. Подова легко пояснюється – з 1878 р. на відомій трьохверстовій карті Шуберта, Щербинівську вугільну балку позначили «Елецкой», а Луганська залишилася, і до неї теж було 25 верст, але там ви не знайдете потужних вугільних пластів, придатних для розробки. У балці знаходиться найбільш повне оголення aвилівської свити верхнього карбону, представлене потужними покладами різнозернистого пісковика. У старому кам'яному кар'єрі у с. Скельове знаходиться відома геологічна пам'ятка природи «Відслонення авіловської свити в селі Скельове» [18, 136]. Поклади авилівської свити відносяться до останньої епохи кам'яновугільного періоду і представлені циклічними шарами аргілітів і алевролітів з шарами різнозернистого пісковика. І головною відмінністю їх від нижче залягаючих і старіших за віком свит є практично повна відсутність вугільних пластів (у відсотковому співвідношенні гірських порід - вугілля всього 0,03%) [12, 20].

Досліджуючи праці геологічних експедицій по Донецькому кряжу можна помітити, що ніхто з геологів, описуючи вугільні родовища, не згадав луганську Скельову, вказуючи лише на великі розробки каменю, що добувається місцевими селянськими артілями [15, 364].

А ось на Шербинівскій балці, відколи почали промислово видобувати вугілля на початку XIX століття, так і досі шахти міста Торецька його видобувають.

Література
1. Ковалевский Е.П. Геогностическое обозрение Донецкого горного кряжа / Е. Ковалевский // Горный журнал. – 1829. – Кн 1. – С. 1–47.
2. Зворыкин А.А. Открытие и начало разработки угольных месторождений в России: исследование и документы. Т.1./ А.А.Зворыкин – Москва, 1949. – 327 c.
3. Подов В.И. Открытие Донбасса: Исторический очерк. Документы. – Луганск, 1991. – 118 с.
4. Каныгин Ю., Батюшин Ю. Открытие Городища – К.: Украина, 2007, издание второе, исправленное и дополненное – 36 с.
5. Марягин Г.А. Открыватели недр Донбасса – Сталино: Сталинское областное издательство, 1951. – 172 с.
6. Подов В.И. Легенды и были Донбасса. — Луганск, Свiтлиця, 1998. – 76 с.
7. Подов В.И. Донбасс. Век XVIII-й: Социально-экономическое развитие Донбасса в 18 веке – Луганск: Світлиця, 1998. – 227 с.
8. Подов В.І., Курило В.С. Історія Донбасу / В.І. Подов, В.С. Курило; Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені ТарасаШевченка», 2009. - 300 с.
9. Сто лет. Сборник очерков, воспоминаний и документов из истории шахты им. Дзержинского. Сост. А. А. Панов. – Сталино. Кн. изд. 1960. – 271 с.
10. Ле-Пле, Фредерик. Исследование каменноугольного Донецкого бассейна, произведенное в 1837-39 годах, по распоряжению А.Н. Демидова, главным горным инженером и профессором в Горной парижской школе, Ле-Пле, при пособии гг. Маленво, Лалано и Эйро: с атласом из 9 табл. и геол. карт / перевод с французского проф. Г.Е. Щуровского. – М., 1854. – 751 с.
11. Носов А. 2-ой. Описание Лисичанского, Успенского и Городищенского каменно-угольных рудников / А. Носов // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. 1870. Т.2. – Х. 1870. – С. 1–46.
12. Объяснительная записка к Геологической карте СССР Масштаба 1:200 000. Серия Донбасская. Лист M-37-XXXIII. – 1960. - 116 с.
13. Güldenstädt J. A. Reisen durch Russland und im Caucasischen Gebürge. Bd. 2. - St.Petersburg, 1791. – 552 c.
14. Копелевич Ю.Х. Иоганн Антон Гильденштедт. 1745-1781. - М: Наука, 1997. - 128 с.
15. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. Том II. Бахмутский уезд / Сост. Статистическим отделением Екатеринославской Губернской Земской Управы. — Екатеринослав: Типография Я.М. Чаусского, 1886. - 1092 с.
16. Иваницкий А.Б. Геогностическое описание части Бахмутского уезда Екатеринославской губернии / Штабс-капитан Иваницкий 1-й. // Горный журнал. – 1839. – №11. – С. 227–257.
17. Геология СССР. Том 7. Донецкий бассейн – М., Л.: Государственное издательство геологической литературы комитета по делам геологии при СНК СССР, 1944. – 898 с.
18. Донбас заповідний: наук.-інформ. довідник-атлас / Донец. облдержадмін., Донец. обл. рада, Держ. упр. охорони навколишнього природн. середовища в Донец. обл. ; уклад. В.Д. Зелевський ; редкол. С.С. Куруленко, С.В. Третьяков, В.І. Альохін [та ін.]. – Донецьк: Новий друк, 2008. - 168 с.
19. Стратиграфический словарь СССР: Карбон, пермь: словарь / М-во геол. СССР, Науч.-исслед. геол. ин-т ; ред. Г. В. Котляр. – Л. : Недра. Ленингр. отд-ние, 1977. – 535 с.
20. Минералогия Донецкого бассейна. Часть 1 / Е.К. Лазаренко, Б.С. Панов, В.И. Груба; АН УССР, Ин-т геохимии и физики минералов, Укр. минерал. об-во. — Киев: Наукова думка, 1975. – 254 с.

Скачать PDF