Контакти
RSS
Про наявність покладів природного гіпсу (алебастру) на околицях Бахмутської фортеці було відомо ще у XVIII ст. Залежі гіпсу сприяли виникненню народного промислу, який місцеві поселяни називали «ломкою алебастру». Після закриття у 1782 році Бахмутських казенних солеварень видобуток гіпсового каменю починає стрімко розвиватись, і вже у першій половині ХІХ століття набуває свого найбільшого розвитку. Місцеві жителі навесні, по закінчені польових робіт об’єднувались в артілі по 15-20 осіб й за допомогою пороху «рвали» гіпсовий камінь й таким чином за два місяці (травень-червень) заготовлювали декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Алебастр потім скуповували чумаки, які для цього приганяли до Бахмуту декілька тисяч волових фур.
У другий половині ХІХ ст. кустарний видобуток гіпсового каменю поступово перетворюється на промисловий – в місті починають з’являтися алебастрові заводи, на яких гіпсовий камінь перероблювався на вже готовий алебастр, й внаслідок цього народний промисел «ломки алебастру» зійшов нанівець.
Відомий факт, що алебастр використовується не тільки як будівельний матеріал, а також як сировина для виготовлення предметів мистецтва, а також елементів декору, т. з. «ліпнини», якою прикрашались фасади будинків, кімнати, каміни тощо.
Фрагмент декору Бахмутського краєзнавчого музею (колишній будинок промисловця В.Г. Французова)
В Бахмуті виготовленням елементів декору займались народні художники-кустарі, які, як правило, працювали «під заказ» та мали невеличкі приватні майстерні, що знаходились на власному подвір’ї.
Процес виготовлення «ліпнини» займав декілька етапів: спочатку малювався ескіз з урахуванням всіх бажань замовника, потім на основі ескізу з дерева або глини виготовлялась форма, в яку майстер виливав розведений водою до необхідної консистенції сухий алебастр. Щоб алебастр не прилипав стінки, форми змазувались жиром або олією. Через 15 – 20 хвилин алебастр повністю висихав, потім вже готовий предмет виймався з форми, оброблявся (шліфувався, гравірувався тощо), покривався фарбою або за необхідності розмальовувався кольоровими красками. Якщо предмет був великий, щоб укріпити конструкцію, в рідкий алебастр вкладалася груба тканина, дроти, цвяхи, металеві прутки, інколи дерев’яні штапики. Таким чином виготовлялись карнизи, пілястри, «розетки» тощо.
Цілком природно, що в Бахмуті до 1917 року прикрашати будинки ліпниною могли дозволити собі лише заможні містяни, тому цей промисел не мав широкого розповсюдження й займались їм одиниці, а на сьогоднішній день поки що не виявлено письмових джерел, в яких би згадувались приватні майстерні з виготовлення ліпнини. Єдине, що свідчить про діяльність в місті «алебастрових художників-ливарів» – це прикрашені алебастровою ліпниною кімнати та фасади приватних будинків побудови кінця ХІХ – початку ХХ ст., та спогади місцевих старожилів.
Цікавий факт: традиція лиття з алебастру предметів для оздоблення будинків продовжувалася і в радянський період. Особливо цей промисел набув популярності після Другої світової війни, коли йшло відновлення житлового фонду міста. Як і «до революції», місцеві кустарі з гіпсу виливали предмети декору – здебільшого плитку для стін, стельові карнизи та круглі «розетки» для люстр, які потім продавались невеличкими партіями мешканцям Артемівська та навколишніх сіл. На відміну від виробів бахмутських майстрів вироби, артемівських ливарів особливою красотою не відрізнялись.
Паралельно з виготовленням ліпнини в Бахмуті на початку ХХ ст. існував ще один народний промисел з виготовлення невеличких гіпсових фігурок або дитячих іграшок. Принаймні про це свідчать знайдені мною особисто (Соколовський Г.С.) у 2001 році гіпсові фігурки у вигляді тварин – качки та лева.
Фігурки були знайденні в землі при ритті траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку, що знаходиться за адресом вул. Набережна, 1 (р-н Забахмутки). На моє питання, звідкіля вони тут з’явилися, господар відповів, що «до них» будинок належав якимось «гончарам» які займались виготовленням фігурок з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку, а також добавив, що він доволі часто знаходить фрагменти таких виробів на своєму городі, коли копає або садить картоплю. На жаль, у той час я не надав значення цім знахідкам, тому вони були втрачені.
Скоріш за все виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила достойного прибутку, тому цей промисел в Бахмуті не був поширений, як це було, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де виготовленням гіпсових (алебастрових) фігурок місцеві майстри почали займатися ще у другий половині ХІХ століття, а на початку ХХ століття деякі вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок та «кустарних» музеїв.
На фото зразки декоративних гіпсових виробів з експозиції КЗК «БКМ», а також з Бахмутських будинків.