Гонимов И.А. Старая Юзовка: Сталинский металлургический завод: 1869-1905 (1937)

Гонимов И. А. Старая Юзовка: 1869-1905: Сталинский металлургический завод. Москва; Киев: ОГИЗ, 1937. 256 с., 22 л. ил. (История фабрик и заводов).

Книга зі відомої серії «Історія фабрик і заводів» присвячена Сталінському металургійному заводу (колишньому Юзівському заводу Новоросійського акціонерного товариства). Видання розповідає про становлення підприємства, розвиток Юзівки та життя робітників наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Основою для книги стали спогади старих робітників — учасників революційного руху, а також архівні джерела. Матеріали були зібрані та літературно опрацьовані І. О. Гонімовим.

Завантажити PDF

Іменний список майстрових Луганського заводу, переведених із Липецьких заводів (1796)

Іменний список майстрових, які перебувають при Луганському заводі та переведені з Липецького, Боринського й Козьминського заводів. Державний архів Луганської області (ДАЛО). Ф. 1. Оп. 1. Спр. 106. Арк. 35-43.

Формулярні списки майстрових Луганського заводу, переведених з Олександрівського заводу (1796)

Формулярні списки майстрових, що перебувають при Луганському заводі, переведених з Олександрівського заводу. Державний архів Луганської області (ДАЛО). Ф. 1. Оп. 1. Спр. 106. Арк. 28-34.

Березанская С.С. Первые мастера-металлурги на территории Украины (Первобытная археология – поиски и находки, 1980)

Березанская С. С. Первые мастера-металлурги на территории Украины. Первобытная археология – поиски и находки: сборник научных трудов. Киев: Наукова думка, 1980. С. 243-256.

Колода В.В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья (Проблеми на прабългарската история и култура. Вип. 4-1, 2007)

Колода В. В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья. Проблеми на прабългарската история и култура. София, 2007. Вип. 4-1. С. 277-294.

Колода В.В., Кущенко А.В., Швецов М.Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области (Донецкий археологический сборник. Вып. 11, 2004)

Колода В. В., Кущенко А. В., Швецов М. Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области. Донецкий археологический сборник. Донецк: Изд-во ДонГУ, 2004. Вып. 11. С. 145–155.

Чорна металургія — одне з найважливіших виробництв ранньосередньовічного населення Східної Європи. Саме вона забезпечувала надходження сировини (заліза та сирцевої сталі) для виготовлення найякісніших знарядь праці, озброєння й предметів домашнього вжитку, справляючи тим самим значний вплив на всі сфери людської діяльності. В умовах практичної відсутності письмових джерел єдиним шляхом здобуття знань про видобуток заліза в давніх народів залишаються польові дослідження з подальшим аналізом отриманих артефактів. Тут доречним є використання традиційних методів археології, однак найбільший успіх приносять методи природничих наук.

Попри увагу вчених до проблем ремесла, зокрема й до чорної металургії, у загальній картині розвитку залізовиробництва племен півдня Східної Європи зберігаються суттєві прогалини. Однією з них є наше незнання про залізовиробництво степового населення Дніпро-Донського межиріччя в третій чверті І тис. н. е. Це має свої причини. Вторгнення гунів у зазначений регіон у 70-х роках IV ст. спричинило істотні зміни етнічного складу місцевого населення. У наступну епоху Великого переселення народів відбувається поступове заселення степів Південно-Східної Європи новими етнічними групами — болгарами, тюрками, уграми. Вони витісняють, асимілюють або знищують іраномовне населення скіфо-сарматського кола, яке панувало в цьому регіоні протягом бронзової — ранньої залізної доби.

Кінець IV — початок VIII ст., що став для більшості племен півдня Східної Європи етапом пошуку й освоєння «нової батьківщини», не сприяв успішному розвитку ремесла. Це повною мірою стосується і чорної металургії, розвиток якої пов’язаний зі стабільним освоєнням сировинної бази конкретної території проживання. Етнополітична нестабільність цього періоду позначилася на певному спаді залізовиробництва, що неодноразово відзначалося в літературі щодо племен названого регіону. А в степовій зоні Дніпро-Донського межиріччя пункти чорної металургії тривалий час узагалі не були відомі. Тому зрозумілим стає інтерес авторів до чи не першої пам’ятки залізовиробництва третьої чверті І тис. у зазначеному степовому регіоні.

Новий пункт ранньосередньовічного залізовиробництва виявлено шляхом багаторічних стаціонарних досліджень в урочищі Стариця поблизу с. Богородичне Слов’янського району Донецької області на низькому лівому березі Сіверського Дінця. На сьогодні на поселенні, приблизні розміри якого становлять 400 × 400 м, закладено 20 невеликих розкопів та окремі траншеї. Практично в кожному з них виявлено артефакти залізовиробництва.

З огляду на якість наявних джерел слід зауважити, що знайдені тут окремі знахідки, пов’язані з місцевим видобутком заліза, належать не до першої, найбільш інформативної групи (горни, спеціалізовані або агломераційні печі, майстерні тощо), а до другої групи ознак чорної металургії. Це шматки рудної сировини, окремі шлаки чорної металургії, оплавлені фрагменти ліпного посуду (інколи з прикипілою до них шлаковою кіркою). Усе це ускладнює можливість повноцінних висновків, але все ж дає певний шанс висвітлити маловідомий процес отримання крицевої сировини населенням придонецького степу в третій чверті І тис.

Зазначимо, що ця пам’ятка належить до старожитностей пеньківської культури, датується IV–VII ст. н. е. і внесена до зведеного переліку пам’яток цього культурного кола. Така культурно-хронологічна інтерпретація не викликає суттєвих заперечень.

Під час вивчення фондів експедиції, що зберігаються в Донецькому центрі Інституту сходознавства НАН України, було відібрано найбільш репрезентативні зразки для геологічних, петрографічних і хімічних досліджень. Дотепер не виявлено місця залізоробної майстерні, горна чи печі. Тому свідомо було вирішено представити в зразках різні розкопи, розташовані на різних ділянках пам’ятки. У цьому разі метою було визначити найперспективнішу ділянку для подальших пошуків залізоробних споруд.

Геологічна експертиза рудних зразків проводилася на кафедрі геології Харківського національного університету. Рештки чорнометалургійного виробництва передано для петрографічних і хімічних аналізів до ВАТ «УкрНДІВогнетривів» (м. Харків).

Основні підсумки вивчення рудних зразків щодо їх геологічного визначення подано в таблиці. Головний висновок геологів зводиться до того, що руда, використана для отримання заліза на цьому поселенні, є місцевою. Найближчі поклади лімонітових руд і пісковиків (конкрецій) з лімонітовою цементацією залягають у юрських і тріасових відкладах правого берега Сіверського Дінця. Найближчі їх виходи (оголення) розташовані за 5–10 км на схід і захід (вгору й униз за течією річки) від с. Богородичне. Отже, місцеві металурги для отримання заліза, найімовірніше, використовували прилеглі запаси легкоплавких залізовмісних руд.

На додаток до вже наявних відомостей про чорнометалургійне виробництво поблизу с. Богородичне, вважаємо за необхідне зазначити, що в розкопі № 11 (1995 р.) було виявлено місця залягання залізистого пісковику та сліди його відкритого видобутку. Рештки кар’єрних робіт мали вигляд трьох ям розмірами 1,5 × 1,2 м. За визначенням старшого наукового співробітника Інституту географії НАН України Н. П. Герасименко та професора Колумбійського університету Дж. Кукли, ця руда містить 5–15 % оксидів заліза і після збагачення може бути використана для отримання чорного металу.

Завантажити PDF

Колода, В.В., Корохина, А.В., Панковский, В.Б., Разумов, С.Н. Материалы энеолита и бронзового века поселения Фащевка (историография, стратиграфия, керамическая коллекция) (Археологія та етнологія півдня Східної Європи, 2016)

Колода, В.В., Корохина, А.В., Панковский, В.Б., Разумов, С.Н. Материалы энеолита и бронзового века поселения Фащевка (историография, стратиграфия, керамическая коллекция). Археологія та етнологія півдня Східної Європи. Дніпро: Ліра, 2016. С. 101-114.

В статті викладено результати аналізу матеріалів палеометалічної доби, виявлених на поселенні Фащівка (верхів’я р. Міус на Донецькому кряжі). Представлено матеріали дереївської культури (4300—3700рр. до н.е.); дніпро-донської бабинської культури (2200—1800 рр. до н.е.); такі, що пов’язані зі зрубною культурою. В комплексі останніх виділяється кераміка, що датується заключним періодом доби пізньої бронзи (XII—Х вв. до н.е.). 

Влітку 1992 р. Середньовічна археологічна експедиція Харківського педагогічного університету під керівництвом В. В. Колоди досліджувала двошарове відкрите поселення за 1,5 км на південний захід від селища Фащівка Перевальського району Луганської області, на межі з Донецькою областю. Пам’ятка розташована на першій надзаплавній терасі правого берега невеликого звивистого струмка, який є одним із витоків річки Міус, що впадає в Азовське море. На поселенні було закладено кілька шурфів і один розкоп. Найцікавіший об’єкт досліджуваного горизонту — залишки купольної печі з передпічною ямою.

Завантажити PDF

Колода В.В. Новый средневековый металлургический центр («Археологічні дослідження на Україні 1992 року», 1993)

Колода В. В. Новый средневековый металлургический центр. Археологічні дослідження на Україні 1992 року. Київ: Наукова думка, 1993. С. 74-75.

У 1992 році археологічна експедиція Харківського державного педагогічного інституту під керівництвом В. В. Колоди проводила дослідження біля селища Фащівка Перевальського району Луганської області. Розвідками автора в сезоні 1991 р. за 2 км на південь від західної околиці села, в урочищі «Комуна», було виявлено залишки залізоплавильного виробництва та середньовічну кераміку. Стаціонарними розкопками влітку 1992 р. виявлено та досліджено двошарове селище з нашаруваннями середньовічного часу та срубної культури.

Колода В.В. Чёрная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине Ι тыс. н.э. (1999)

Колода В. В. Чёрная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине Ι тыс. н.э. Харьков: РЦНИТ, 1999. 244 с.

Монографія Володимира Васильовича Колоди, доцента кафедри історії України, завідувача науково-дослідної археологічної лабораторії та керівника Середньовічної археологічної експедиції Харківського національного педагогічного університету, присвячена розвитку чорної металургії населення Дніпро-Донського межиріччя у другій половині І тис. н. е.

У праці розглянуто історію становлення й функціонування залізодобувних і залізовиробничих комплексів племен, що населяли цей регіон. Досліджуються питання типології та технології чорнометалургійного виробництва, його продуктивності, організації ремесла та генези окремих виробничих центрів. У вивченні теми використовуються дані, отримані в результаті серії фізико-хімічних досліджень, проведених у НДІ Вогнетривів м. Харкова, а також на кафедрі геології Харківського державного університету;

Одним із головних завдань роботи стало збирання й узагальнення всього комплексу археологічних матеріалів, пов’язаних із чорної металургією зазначеної території. Дніпро-Донське межиріччя у другій половині І тис. н. е. являло собою чітко окреслений історико-географічний регіон, що охоплював три природно-кліматичні зони Південно-Східної Європи — Полісся, лісостеп і степ. Таке природне різноманіття та складна етнополітична історія зумовили проживання тут численних і різноетнічних груп населення. У північній частині регіону мешкали племена східних слов’ян, південніше — кочові й напівкочові народи тюрксько-угорського та частково іранського походження. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку розселення слов’ян до формування Давньоруської держави, а також час виникнення, розквіту й занепаду Хозарського каганату.

Важливу джерельну основу монографії становлять матеріали власних польових досліджень автора. У 1988–1993 рр. ним проводилися стаціонарні розкопки ранньосередньовічного ремісничого центру в урочищі Роганина поблизу с. Верхній Бишкин на Харківщині. Значний комплекс чорної металургії салтівського часу досліджено у 1992 р. біля с. Фащівка на Луганщині, де відкрито залишки шести горнів (п’ять із них добре збереглися), а також сліди випалювання деревного вугілля, велика кількість залізної руди, флюси, шлаки та крицю.

Понад двадцять аналогічних горнів виявлено біля с. Кругле Дебальцівського р-н Донецької обл., частину з них розкопано. У балці Городній біля с. Городище зафіксовано десять горнів і кар’єри з видобутку залізної руди, що дозволяє говорити про існування локального виробничого центру. Крім того, на Луганщині відомі салтівські поселення Новолимарівка, Підгаївка, Рогалик, де були виявлені сліди залізодобування у вигляді скупчень руди, шлаку, криці та уламків самих горнів. Окремо слід відзначити пам’ятку Лиманське озеро, де також, на думку автора, розташовувся залізодобувно-металургійний комплекс раннього середньовіччя, знайдений експедицією С.Й. Татаринова у другій половині 1970-х рр. Окремі розвідки й дослідження залізоделательних комплексів проведено експедицією ХНПУ в околицях Вовчанського та Верхньосалтівського городищ. Матеріали цих досліджень використані автором у цій праці.

Монографія буде корисною історикам, археологам, етнографам, історикам техніки та краєзнавцям.

Завантажити PDF

Шрамко Б.А. Новые данные о добыче железа в Скифии (Краткие сообщения Института археологии (КСИА) №91, 1962)

Шрамко Б. А. Новые данные о добыче железа в Скифии. Краткие сообщения Института археологии АН СССР (КСИА). 1962. Вып. 91. Древние культуры юга CCCР. С. 72-77.

У 1957 році експедиція Харківського університету імені М. Горького під керівництвом доцента кафедри стародавньої історії Бориса Андрійовича Шрамка досліджує залізодобувні та залізовиробничі майданчики доби середньовіччя у Городній балці поблизу села Городище на Луганщині.

Уперше дослідник побував тут ще 1950 року, дізнавшись про давні розробки залізної руди з повідомлень гірничого інженера Олександра Носова (Носова 2-го) 1870-х років. Тоді вдалося знову локалізувати пам’ятку, а у 1957-му провести більш масштабні розкопки.

На схилах балки, за 3 км від села, археологи виявили сліди двох поселень: скіфського часу (V—IV ст. до н. е.) та салтівської культури (VIII—X ст. н. е.). Саме біля скіфського поселення простежувалися давні рудники — ями і рови на місцях виходів бурих залізняків. У відвалах знайдено кераміку, уламки античних амфор, кам’яний пест для дроблення руди, а також залізну руду, крицю, вугілля і шлаки.

Ці знахідки показали, що родовище біля Городища могли розробляти вже в скіфський час, а поруч існував локальний центр видобутку та виробництва заліза. Попри значення цих робіт, Шрамко більше не повертався до цієї пам’ятки, зосередившись на дослідженні скіфських старожитностей. У 1991–1992 роках розкопки в Городній балці продовжив його учень Володимир Васильович Колода.

Носов А.А. (Носов 2-ой). Об открытии медной руды с древними разработками в Екатеринославской губернии («Голос» (СПб) №291, 1867)

Носов А. А. (Носов 2-ой). Об открытии медной руды с древними разработками в Екатеринославской губернии. Голос: газета политическая и литературная: ежедневное издание (С. Петербург). 1867. 21 октября (2 ноября). №291. С. 3.

Пропонована замітка була опублікована в щоденній петербурзькій газеті «Голос» і присвячена відкриттю покладів мідної руди та залишків копалень давніх металургів в околицях Бахмута. Її автор — Олександр Олексійович Носов (Носов 2-й) (1834–1879), гірничий інженер, випускник Корпусу гірничих інженерів (1856), який працював у Луганському гірничому окрузі, а з 1871 року обіймав посаду окружного інженера 2-го гірничого округу західної частини Донецького басейну.

У 1866–1869 роках Олександр Носов разом із братом Анемподистом Олексійовичем Носовим (Носовим 1-м) керував партією з вивчення західної частини Донецького басейну. У межах цих робіт було проведено геогностичні дослідження та інструментальні знімання місцевості, за результатами яких укладено геологічну карту регіону.

Замітка, опублікована в газеті «Голос», є розширеним варіантом попередньої публікації автора в журналі «Горный журнал» (1865, кн. 11, листопад) і відображає результати проведених досліджень.

Татаринов С.И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе (Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 1986)

Татаринов С. И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе. Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 10-11 апреля 1986 г.: Тез. докл. научн.-практ. семинара. Донецк, 1986. С. 35-37.

Среди памятников археологии, нуждающихся в постоянном обследовании и охране, — древние медные рудники бассейна р. Бахмут и стоянки горняков-металлургов XV—XI в. до н. э. Подобные памятники исследуются на Украине впервые.

Металлургический горн из поселения «Лиманское озеро» (История черной металлургии и металлообработки на территории УССР (III в. до н. э. — III в. н. э.), 1983)

Реконструкция металлургического горна из поселения «Лиманское озеро»

Металлургический горн из поселения бондарихинской культуры «Лиманское озеро» у с. Дроновка Артемовского района Донецкой области. История черной металлургии и металлообработки на территории УССР (III в. до н. э. – III в. н. э.): монографія / В. І. Бідзіля та ін. Київ: Наукова думка, 1983. С.12–15.

Фрагмент монографії присвячено дослідженню поселення Лиманське Озеро біля с. Дронівка (Бахмутський район, Донеччина), де у 1977 р. С. Й. Татаринов виявив залишки землянки бондарихинської культури та залізоплавильний горн того ж часу. Горн є наземним сиродутним шахтного типу з углибленою топкою для багаторазового використання і розглядається як найдавніший на території України. Він представляє собою завершений тип металургійного горна, який став провідним у розвитку чорної металургії Східної Європи аж до високого середньовіччя. Технічна досконалість горна Лиманського Озера не могла бути випадковою і свідчить про високий рівень металургійних знань населення того часу, що дає підстави очікувати нових подібних відкриттів при розширенні експедиційних досліджень поселень пізньої бронзи та раннього заліза. Доказом раннього освоєння і обробки заліза на території України є знахідки виробів із кричного заліза, хронологічно співвіднесені з найдавнішою металургією заліза пізньобронзового віку, а в окремих випадках — навіть давніші.

Татаринов С.И. Железоделательный горн бондарихинской культуры (Советская археология №3, 1980)

План и разрезы железоплавильного горна с поселения Лиманское озеро

Татаринов С. И. Железоделательный горн бондарихинской культуры. Советская археология. 1980. №3. С. 280-283.

Общеизвестно, что территорией расселения племен бондарихинской культуры в X—VIII вв. до н. э. были глубинные районы Лесостепи. Однако в последние годы памятники бондарихинской культуры открыты на юге Харьковской и севере Донецкой областей (по р. Донец у сел Дроновка Артемовского р-на, Ильичевка Краснолиманского р-на). В какой-то мере самые южные памятники этой культуры выходят в степь и приближаются к древним медным рудникам в Донбассе.

Известно также, что бондарихинская культура для территории среднего и части нижнего течений р. Донец завершает эпоху бронзы и знаменует начало раннего железного века, о чем свидетельствует появление железных изделий — ножей и шильев — наряду с бронзовыми. По мнению Б. А. Шрамко, «местная культура скифского времени... формируется вследствие сложного взаимодействия двух основных этнокультурных массивов — бондарихинского и местного позднесрубного». Поэтому каждая находка, связанная с металлургией железа в бондарихинское время, интересна и служит прежде всего пониманию уровня развития производительных сил этого важного в истории периода.

В 1977 г. на поселении «Лиманское озеро», расположенном в 1,5 км западнее с. Дроновка Артемовского р-на Донецкой обл.* на левом берегу р. Донец, в раскопе 5-А открыты остатки землянки (№ 9), хозяйственной постройки (№ 6) бондарихинской культуры, к которым примыкал железоплавильный горн.

* Поселение исследуется экспедицией под руководством автора с 1975 г., вскрыта площадь до 1100 м². Памятник многослойный. Получены материалы, относящиеся к различным хронологическим горизонтам — от эпохи неолита до раннего средневековья.

Завантажити PDF

Татаринов С.И., Кравец Д.П. О Донецком горнометаллургическом центре эпохи бронзы (Проблемы истории и археологии Украины, 1997)

Татаринов С. И., Кравец Д. П. (Артемовск). О Донецком горнометаллургическом центре эпохи бронзы. Проблемы истории и археологии Украины. К 140-летию со дня рождения академика Дмитрия Ивановича Багалея. Тезисы докладов научной конференции 16-18 апреля 1997 года. Харьков: Бизнес Информ, 1997. С. 20.

В 1977 г. опубликована работа С. И. Татаринова, в которой на основе исследования горных выработок медной руды Бахмутской котловины, металлургических мастерских возле них и на стационарных поселениях Донеччины обосновывалось выделение Донецкого горнометаллургического центра эпохи бронзы. Результаты двадцатилетних раскопок памятников древнего горного дела, первобытной металлургии, осуществленных артемовскими археологами и геологами под руководством С.И. Татаринова, освещены более чем в двадцати публикациях и обобщены в монографии «Древний металл Восточной Украины». В настоящее время новые исследования как подтвердили основные выводы 1977 г., так и внесли уточнения в понимание ДГМЦ.

Основой для функционирования центра служили запасы местного сырья Донецкого кряжа и Приазовской возвышенности, прежде всего медистые песчаники, алевролиты, аргиллиты Бахмутской котловины, где в настоящее время известно около 20 карьеров-«разносов», размеры которых и в настоящее время впечатляют. Кроме того, здесь известны шахты и «закопушки». Имеются горные выработки в зоне выходов на поверхность полиметаллических руд Нагольного кряжа и на Никитовском ртутном поле, где основными ископаемыми являются арсенопирит, антимонит, киноварь — легирующая добавка в мышьяковистую бронзу. О наличии в древности на территории Кряжа небольших месторождений медных, свинцовых, серебряных и других руд, неизвестных вследствие выработанности на сегодняшний день, свидетельствуют документы о горнодобыче нового времени, когда разработки велись на месте более древних «шурфов». Легкодоступная свинцовая руда имеется у каскада крупных медных выработок Кислого бугра у с. Пилипчатино. Коренные месторождения меди известны в зоне сочленения Кряжа и Приазовской возвышенности, на реках Кальмиус, Кальчик, Берда. Причем, в последнее время опубликованы серии горных каменных орудий, происходивших именно из Северного Приазовья. Важнейшим компонентом сырьевой базы являются и залежи легкодоступной оловянной руды — касситерита на правобережье р. Кальчик. Богатство разнообразным металлургическим сырьем определило важнейшее значение ДГМЦ в развитии древних культур Украины, Подонья.

В настоящее время выделение в регионе группы изделий из чистой меди эпохи энеолита, постановка вопроса о концентрации погребений литейщиков катакомбных культур в Донбассе, выделение Северо-Восточного (Донецкого) центра металлообработки катакомбного времени, установление очевидного получения мышьяковистой бронзы на месте, значительный процент бронзовых изделий в погребениях в районе рудников (от 20 до 100) и другие косвенные данные определяют время функционирования металлургического центра на протяжении всей эпохи бронзы. Его размещение в мелкогорном Донецком кряже и в Приазовской гряде на стыке различных геофизических и геоморфологических зон (в «степном коридоре») обусловили его буферное положение между различными очагами металлообработки.

Завантажити PDF

Татаринов С.И. Донецкий горно-металлургический центр эпохи бронзы и металлообработка в Восточной Украине (Охорона і дослідження пам'яток археології Полтавщини. Третій обласний науково-практичний семінар, 1990)

Татаринов С. И. Донецкий горно-металлургический центр эпохи бронзы и металлообработка в Восточной Украине. Охорона і дослідження пам’яток археології Полтавщини. Третій обласний науково-практичний семінар: тези доповідей (квітень 1990 р.). Полтава, 1990. С. 112-115.

Районы запасов угля и крупнейшие заводы Центрального района Донбасса (Малая советская энциклопедия, 1936)

Районы запасов угля и крупнейшие заводы Центрального района Донбасса. Райони запасів вугілля та найбільші заводи Центрального району Донбасу. Карта видана у IV томі другого видання Малої радянської енциклопедії до статті про Донецький кам'яновугільний басейн.

Завантажити (2,92 мб, 2 960 x 1 796 px)

Шишкин Н.В. Донбасс как основа южной металлургии (Труды Комиссии по металлу при Госплане УССР №5, 1926)

Шишкин Н. В. Донбасс как основа южной металлургии. Харьков: Госплан УССР, 1926. 34 с.: табл. (Труды Комиссии по металлу при Госплане УССР; №5).

Татаринов С.И. Минерально-сырьевая база Донецкого горно-металлургического центра эпохи бронзы в Восточной Украине (2003)

Татаринов С. И. Минерально-сырьевая база Донецкого горно-металлургического центра эпохи бронзы в Восточной Украине. Проблеми гірничої археології: Матер. ІІ міжнар. Картамиського польового археолог. семінару (с. Новозванівка Попаснянського р-ну Луганської обл., 21-25 липня 2003 р.). Алчевськ: Вид-во ДонДТУ, 2005. С. 196-204.

Татаринов С.И. Жилище горняков бронзового века на Клиновском медном руднике в Донбассе (Археологический альманах №10, 2001)

Татаринов С. И. Жилище горняков бронзового века на Клиновском медном руднике в Донбассе. Археологический альманах. Донецк, 2001. №10. С.209-214.

«Наличие или отсутствие жилищ на стоянках вблизи древних медных и прочих рудников является одним из критериев долговременности разработки руд, сезонности ведения различных горно-металлургических работ. Открытие долговременных жилищ на стоянках горняков-металлургов — явление достаточно редкое. 

Как показывают результаты исследований рудников и стоянок горняков-металлургов эпохи бронзы в Бахмутской котловине у с. Пилипчатино и с. Клиновое, на ряде крупных Донецких медных рудников в XV–XVI веках до н. э. существовали как долговременные (по времени от их строительства до полного оставления обитателей и разрушения), так и сезонные (по назначению — быть укрытием кланов в сезоны работы) жилища. Если у рудников Картамыш, Медная Руда, Выскривка следы жилищ не выявлены, то, скорее всего, не потому, что их не было в древности, а из-за хозяйственной деятельности современного человека или действия природных факторов. В пользу такого объяснения свидетельствует то, что в с. Клиновое на одной площадке раскопаны остатки хорошо сохранившейся полуземлянки эпохи поздней бронзы, законсервированной под отвалом древнего карьера, а рядом на свободном участке — полуземлянки того же времени, почти полностью уничтоженной крестьянским двором в XIX–XX столетиях».

Завантажити PDF