Яковлев Н. Н. О пермской доломитовой толще Донбасса. Известия Академии наук СССР. Серия геологическая. 1940. №4. С. 69-72.
У статті описується найбільш виразний розріз пермської доломітової товщі Донбасу поблизу м. Артемівська (Бахмута) та проводиться його зіставлення з розрізом доломітової товщі найглибшої свердловини (близько 1000 м) Бахмутської котловини, пробуреної у 1934–1936 роках.
Bureau, Ferdinand. Фотографические виды Донецкой Каменноугольной железной дороги. [Москва] : F. Bureau, [1879]. 36 л.
Фотографічні види Донецької кам’яновугільної залізниці, створені фотографом Фердинандом Бюро (? — 1893) — французьким підданим, купцем, фотографом і власником фірми «Фотографія Імператорських театрів», імовірно, датуються 1879 роком і були виконані в перший рік після відкриття залізниці. Це одні з найперших фотознімків територій Донецької та Луганської областей, що збереглися до сьогодні. Крім станцій, вагонів і сторожових будок, особливу увагу в альбомі привертають панорамні аркуші із зображеннями станцій Лисичанськ, Дебальцеве та Лугань (Луганськ, Луганський завод).
Пирко В. А. Добыча соли в XVII—XVIII вв. как импульс к возникновению промышленности Донбасса. Донбасс: прошлое, настоящее, будущее: тезисы докладов и сообщений I региональной науч.-практ. конф. Донецк, 1992. С. 49-51.
Стаття є тезами доповіді кандидата історичних наук Василя Олексійовича Пірка, представленої на І регіональній науково-практичній конференції «Донбасс: прошлое, настоящее, будущее» (Донецьк, 1992). У публікації розглядається роль солевидобутку XVII—XVIII ст. як важливого чинника становлення промислового розвитку Донбасу.
Березанская С. С. Первые мастера-металлурги на территории Украины. Первобытная археология – поиски и находки: сборник научных трудов. Киев: Наукова думка, 1980. С. 243-256.
Березанская С. С., Цвек Е. В., Клочко В. И., Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине / Отв. ред. И.Т. Черняков. Київ :Наукова думка, 1994. 190 с.
У монографії схарактеризовано основні види виробничої діяльності (добування і обробка каменю, металургія, керамічне виробництво, деревообробка, косторізне та шкіряне виробництво) в неоліті й бронзовому віці в Україні. Розглянуто основні аспекти цих видів діяльності людини у давнину на основі аналізу археологічних джерел — поселень, поховань, копалень для видобування каменю, руди, вивчення самих знарядь праці із застосуванням методів трасологіі та етнографічних паралелей.
У ранній період доби бронзи в степових і частково лісостепових районах України мешкали племена катакомбної історичної спільності. Рисою, що об’єднує різні культури в єдину спільність, є спільний поховальний обряд у катакомбах і подібний інвентар. Катакомбна історична спільність датується кінцем ІІІ — першою чвертю ІІ тис. до н. е.; вона представлена поховальними пам’ятками та невеликою кількістю поселень і скарбів. У катакомбах трапляється багатий інвентар, серед якого багато металевих виробів: сокир, ножів, тесел, вилок, гаків, прикрас. Наявність цього інвентарю та скарбів металевих виробів дає підстави припускати, що основні знаряддя та значна частина зброї у катакомбних племен уже були металевими. Водночас у багатьох похованнях знайдено знаряддя з каменю, а на поселеннях виявлено сліди майстерень з їх виготовлення. Отже, катакомбну історичну спільність слід розглядати як суспільство, яке вже широко використовувало метал, але все ж потребувало й знарядь, виготовлених із різних порід каменю, насамперед із кременю.
У різних районах цей процес, зумовлений близькістю до джерел металу та багатством місцевої кременевої сировини, відбувався з різною інтенсивністю, однак набір знарядь і технологія їх виготовлення були близькими, хоча й не тотожними. На території поширення катакомбної історичної спільності районом, найбагатшим на кременеву сировину, є Донецький басейн. Виходи кременю тут здебільшого пов’язані з відслоненнями верхньокрейдових відкладів у зоні тектонічних розломів. Найбільші виходи високоякісного світло-сірого «донецького» кременю відомі в північно-західному районі верхньокрейдових відкладів Донбасу — в околицях Краматорська, Слов’янська, Закітного, Кривої Луки, Ізюма тощо. Кремінь цих родовищ, що виходить на поверхню в балках, урвищах, на схилах гір, і його видобуток не становить значних труднощів. Прагнення проникнути вглиб ярусу зумовлювалося тим, що кремінь, який залягає глибше і захищений від дії сонця та вітру, легше піддається обробці та зберігає важливі технічні властивості. Розробка донецьких кременевих покладів розпочалася дуже рано й тривала протягом усього палеолітичного та неолітичного періодів. Розробки доби бронзи поки що достовірно не відомі. Не виключено, що порівняно невелика кількість кременю, яку видобували в добу бронзи, вже не потребувала спеціальних виробок, і кремінь збирали на поверхні.
На Лівобережжі України відомі кременеві виробки. Більшість із них пов’язана з територією Донбасу (с. Андріївка Слов’янського району, урочище Карачун; с. Широке Амвросіївського району; с. Красне Артемівського району та ін.). У низці місць кремінь нижньокрейдового періоду виходить безпосередньо на поверхню. Тут його могли розробляти відкритим способом. Такі місця зафіксовані біля с. Кумачове Амвросіївського району, с. Стила Старобільського району, в околицях міста Часів Яр та ін.
У середній період доби бронзи слід відзначити, що в цей час на всій території України спостерігається загальний, як кількісний, так і якісний, занепад виробництва кам’яних знарядь. Їхнє місце поступово займають знаряддя та зброя з бронзи. Різко падає престиж кам’яних виробів, що призводить до занепаду технології їх виготовлення. Зміна ставлення до кам’яних знарядь проявляється також у тому, що в цей період їх рідко кладуть у поховання.
Зазначений процес відбувався по-різному в різних регіонах. Племена Південної України під впливом Кавказького та Балкано-Карпатського металургійних центрів, а згодом і виникнення місцевого — Донецького, у середньому періоді бронзового віку значною мірою вже перейшли до виготовлення знарядь із металу.
У якості джерел для цього, з огляду на геологічні дані, насиченість пам’яток металевими виробами та географію поховань майстрів-ливарників, передусім могли виступати родовища Донецької металогенічної області. Для західніших регіонів катакомбної культури рудною базою могли слугувати родовища та рудопрояви Кіровоградської й Приазовської металогенічних областей Українського кристалічного щита, а також родовища осадового чохла щита в Причорноморській області та Приазовському районі. Як сировину для отримання миш’яковистих бронз катакомбні металурги могли використовувати поліметалічні руди Донбасу, насамперед Нагольно-Петровської підзони Донецької металогенічної області; на думку С. Н. Братченка, тут виявлено сліди давніх розробок. Зрубна культура на території України також базувалася на родовищах Донецької області, на яких зафіксовано сліди давніх виробок.
Для археологів, істориків, етнографів та всіх, хто цікавиться давньою історією України.
Носов А. А. (Носов 2-ой). Об открытии медной руды с древними разработками в Екатеринославской губернии. Голос: газета политическая и литературная: ежедневное издание (С. Петербург). 1867. 21 октября (2 ноября). №291. С. 3.
Пропонована замітка була опублікована в щоденній петербурзькій газеті «Голос» і присвячена відкриттю покладів мідної руди та залишків копалень давніх металургів в околицях Бахмута. Її автор — Олександр Олексійович Носов (Носов 2-й) (1834–1879), гірничий інженер, випускник Корпусу гірничих інженерів (1856), який працював у Луганському гірничому окрузі, а з 1871 року обіймав посаду окружного інженера 2-го гірничого округу західної частини Донецького басейну.
У 1866–1869 роках Олександр Носов разом із братом Анемподистом Олексійовичем Носовим (Носовим 1-м) керував партією з вивчення західної частини Донецького басейну. У межах цих робіт було проведено геогностичні дослідження та інструментальні знімання місцевості, за результатами яких укладено геологічну карту регіону.
Замітка, опублікована в газеті «Голос», є розширеним варіантом попередньої публікації автора в журналі «Горный журнал» (1865, кн. 11, листопад) і відображає результати проведених досліджень.
Татаринов С. И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе. Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 10-11 апреля 1986 г.: Тез. докл. научн.-практ. семинара. Донецк, 1986. С. 35-37.
Среди памятников археологии, нуждающихся в постоянном обследовании и охране, — древние медные рудники бассейна р. Бахмут и стоянки горняков-металлургов XV—XI в. до н. э. Подобные памятники исследуются на Украине впервые.
Металлургический горн из поселения бондарихинской культуры «Лиманское озеро» у с. Дроновка Артемовского района Донецкой области. История черной металлургии и металлообработки на территории УССР (III в. до н. э. – III в. н. э.): монографія / В. І. Бідзіля та ін. Київ: Наукова думка, 1983. С.12–15.
Фрагмент монографії присвячено дослідженню поселення Лиманське Озеро біля с. Дронівка (Бахмутський район, Донеччина), де у 1977 р. С. Й. Татаринов виявив залишки землянки бондарихинської культури та залізоплавильний горн того ж часу. Горн є наземним сиродутним шахтного типу з углибленою топкою для багаторазового використання і розглядається як найдавніший на території України. Він представляє собою завершений тип металургійного горна, який став провідним у розвитку чорної металургії Східної Європи аж до високого середньовіччя. Технічна досконалість горна Лиманського Озера не могла бути випадковою і свідчить про високий рівень металургійних знань населення того часу, що дає підстави очікувати нових подібних відкриттів при розширенні експедиційних досліджень поселень пізньої бронзи та раннього заліза. Доказом раннього освоєння і обробки заліза на території України є знахідки виробів із кричного заліза, хронологічно співвіднесені з найдавнішою металургією заліза пізньобронзового віку, а в окремих випадках — навіть давніші.
Татаринов С. И. Железоделательный горн бондарихинской культуры. Советская археология. 1980. №3. С. 280-283.
Общеизвестно, что территорией расселения племен бондарихинской культуры в X—VIII вв. до н. э. были глубинные районы Лесостепи. Однако в последние годы памятники бондарихинской культуры открыты на юге Харьковской и севере Донецкой областей (по р. Донец у сел Дроновка Артемовского р-на, Ильичевка Краснолиманского р-на). В какой-то мере самые южные памятники этой культуры выходят в степь и приближаются к древним медным рудникам в Донбассе.
Известно также, что бондарихинская культура для территории среднего и части нижнего течений р. Донец завершает эпоху бронзы и знаменует начало раннего железного века, о чем свидетельствует появление железных изделий — ножей и шильев — наряду с бронзовыми. По мнению Б. А. Шрамко, «местная культура скифского времени... формируется вследствие сложного взаимодействия двух основных этнокультурных массивов — бондарихинского и местного позднесрубного». Поэтому каждая находка, связанная с металлургией железа в бондарихинское время, интересна и служит прежде всего пониманию уровня развития производительных сил этого важного в истории периода.
В 1977 г. на поселении «Лиманское озеро», расположенном в 1,5 км западнее с. Дроновка Артемовского р-на Донецкой обл.* на левом берегу р. Донец, в раскопе 5-А открыты остатки землянки (№ 9), хозяйственной постройки (№ 6) бондарихинской культуры, к которым примыкал железоплавильный горн.
* Поселение исследуется экспедицией под руководством автора с 1975 г., вскрыта площадь до 1100 м². Памятник многослойный. Получены материалы, относящиеся к различным хронологическим горизонтам — от эпохи неолита до раннего средневековья.
Татаринов С. И., Кравец Д. П. (Артемовск). О Донецком горнометаллургическом центре эпохи бронзы. Проблемы истории и археологии Украины. К 140-летию со дня рождения академика Дмитрия Ивановича Багалея. Тезисы докладов научной конференции 16-18 апреля 1997 года. Харьков: Бизнес Информ, 1997. С. 20.
В 1977 г. опубликована работа С. И. Татаринова, в которой на основе исследования горных выработок медной руды Бахмутской котловины, металлургических мастерских возле них и на стационарных поселениях Донеччины обосновывалось выделение Донецкого горнометаллургического центра эпохи бронзы. Результаты двадцатилетних раскопок памятников древнего горного дела, первобытной металлургии, осуществленных артемовскими археологами и геологами под руководством С.И. Татаринова, освещены более чем в двадцати публикациях и обобщены в монографии «Древний металл Восточной Украины». В настоящее время новые исследования как подтвердили основные выводы 1977 г., так и внесли уточнения в понимание ДГМЦ.
Основой для функционирования центра служили запасы местного сырья Донецкого кряжа и Приазовской возвышенности, прежде всего медистые песчаники, алевролиты, аргиллиты Бахмутской котловины, где в настоящее время известно около 20 карьеров-«разносов», размеры которых и в настоящее время впечатляют. Кроме того, здесь известны шахты и «закопушки». Имеются горные выработки в зоне выходов на поверхность полиметаллических руд Нагольного кряжа и на Никитовском ртутном поле, где основными ископаемыми являются арсенопирит, антимонит, киноварь — легирующая добавка в мышьяковистую бронзу. О наличии в древности на территории Кряжа небольших месторождений медных, свинцовых, серебряных и других руд, неизвестных вследствие выработанности на сегодняшний день, свидетельствуют документы о горнодобыче нового времени, когда разработки велись на месте более древних «шурфов». Легкодоступная свинцовая руда имеется у каскада крупных медных выработок Кислого бугра у с. Пилипчатино. Коренные месторождения меди известны в зоне сочленения Кряжа и Приазовской возвышенности, на реках Кальмиус, Кальчик, Берда. Причем, в последнее время опубликованы серии горных каменных орудий, происходивших именно из Северного Приазовья. Важнейшим компонентом сырьевой базы являются и залежи легкодоступной оловянной руды — касситерита на правобережье р. Кальчик. Богатство разнообразным металлургическим сырьем определило важнейшее значение ДГМЦ в развитии древних культур Украины, Подонья.
В настоящее время выделение в регионе группы изделий из чистой меди эпохи энеолита, постановка вопроса о концентрации погребений литейщиков катакомбных культур в Донбассе, выделение Северо-Восточного (Донецкого) центра металлообработки катакомбного времени, установление очевидного получения мышьяковистой бронзы на месте, значительный процент бронзовых изделий в погребениях в районе рудников (от 20 до 100) и другие косвенные данные определяют время функционирования металлургического центра на протяжении всей эпохи бронзы. Его размещение в мелкогорном Донецком кряже и в Приазовской гряде на стыке различных геофизических и геоморфологических зон (в «степном коридоре») обусловили его буферное положение между различными очагами металлообработки.
Татаринов С. И. Донецкий горно-металлургический центр эпохи бронзы и металлообработка в Восточной Украине. Охорона і дослідження пам’яток археології Полтавщини. Третій обласний науково-практичний семінар: тези доповідей (квітень 1990 р.). Полтава, 1990. С. 112-115.
Екатеринославская губерния. Торговля, водяные и сухопутные сообщения и лежащие при них города. Коммерческая газета (С. Петербург). 1842. 3 березня. (№ 27). С. 107.
Опис міста Бахмут Катеринославської губернії 1842 року, опублікований у «Комерційній газеті» в матеріалі «Екатеринославская губерния. Торговля, водяные и сухопутные сообщения и лежащие при них города», майже повністю повторює текст опису 1840 року, надрукованого в цій же газеті.
Заметка о Бахмуте. Коммерческая газета (С. Петербург). 1840. 23 листоп. (№ 141). С. 564.
Опис Бахмута станом на 1840 рік було опубліковано в «Комерційній газеті» 23 листопада того ж року. У ньому подано докладну картину економічного життя міста: промисли місцевих жителів і приїжджих, а також видобуток корисних копалин — зокрема алебастру та вугілля (у Лисичанську та Микитівці).
Про наявність покладів природного гіпсу (алебастру) на околицях Бахмутської фортеці було відомо ще у XVIII ст. Залежі гіпсу сприяли виникненню народного промислу, який місцеві поселяни називали «ломкою алебастру». Після закриття у 1782 році Бахмутських казенних солеварень видобуток гіпсового каменю починає стрімко розвиватись, і вже у першій половині ХІХ століття набуває свого найбільшого розвитку. Місцеві жителі навесні, по закінчені польових робіт об’єднувались в артілі по 15-20 осіб й за допомогою пороху «рвали» гіпсовий камінь й таким чином за два місяці (травень-червень) заготовлювали декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Алебастр потім скуповували чумаки, які для цього приганяли до Бахмуту декілька тисяч волових фур.
Краткое географическое описание Екатеринославского наместничества. ІР НБУВ (Інститут рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського). Ф. ІІ, од. зб. 5960. 12 арк.
Короткий географічний опис Катеринославського намісництва», складений у 1790-х роках віце-губернатором, статським радником Іваном Васильовичем Тибекіним, який обіймав цю посаду в 1789–1795 роках. У цьому описі Тибекін подає характеристику окремих повітів, що входили до складу намісництва, зокрема тих, які охоплюють території сучасних Донецької та Луганської областей. Значну увагу приділено природним ресурсам і корисним копалинам. Цікавою є згадка про виявлення срібних і золотих руд у межах Донецького повіту (з 1802 р. Слов'яносербський) — у районі оврагу Мечетного на лівому березі річки Білої, біля села Адріанопіль. За свідченням автора, там були знайдені залишки стародавніх плавильних печей, що вказує на можливе ведення гірничо-металургійних робіт у давні часи.
Карта промисловості та корисних копалин Артемівської округи УСРР, 1928 р. Уклад. Б. Болдирєв. Масштаб 1:1000 000. Карта видана у I томі Малої радянської енциклопедії до статті про Артемівську округу.
Завантажити (2,37 мб, 2 418 x 1 610 px)
Комплект гідрогеологічних карт Донецького басейну до видання «Гидрогеологический очерк Донецкого бассейна: сборник статей с 12 таблицами», 1930 рік. Графічні матеріали, додані до цього нарису у вигляді гідрогеологічних і стратиграфічних колонок та карт, у своїй стратиграфічній частині повністю базуються на дослідженнях Головного Геолого-Розвідувального Управління. Оригінальність цих матеріалів полягає головним чином у визначенні водоносності зображених геологічних товщ і територій.
Контакти
RSS