Схема вузлових та кінцевих пунктів Єкатерининської залізниці станом на 23 травня 1918 р. з описом залізничних гілок приватного та загального користування. ЦДАВО України (Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України). Ф. 2200. Оп. 1. Спр. 169.
Міністерство шляхів Української Держави. Міністерство шляхів Української Держави, м. Київ. Друкована частина станом на 1 липня 1916 р., доповнення та виправлення внесено станом на 23 травня 1918 р.
Подивитися: е-ресурс ЦДАВО
Як виглядав Харцизьк понад сто років тому: добірка поштових листівок із залізничною станцією та околицями міста початку ХХ століття.
Історія станції Харцизьк тісно пов’язана з освоєнням степових просторів Донбасу та розвитком залізничної мережі у другій половині ХІХ століття. Назва місцевості має глибоке історичне коріння. Тривалий час степові простори Донецького кряжу залишалися малозаселеними й входили до так званого «Дикого поля». Ці території вважалися небезпечними для купців та чумаків, чий товар нерідко ставав здобиччю «харцизяк». Саме сюди втікали селяни та козаки, рятуючись від кріпацтва. За однією з версій, турки й татари називали їх «харцизами», тобто «розбійниками». Від цього слова й походить назва Харцизька.
Давыдов П. Д. Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края. Харьков: Типография Карла Петровича Счасни, 1883. 16 с.
Маловідомий гірничий інженер і геолог П. Д. Давидов — дослідник Криму, Малої Азії та Закавказзя, прізвище якого пов’язують із відкриттям Бешуйського вугільного родовища в Криму. Він є автором низки праць, написаних за результатами численних геологічних подорожей, зокрема: «Очерки Крыма» (Харків, 1881), «Медная промышленность Закавказья, ее настоящее и виды на будущее» (Одеса, 1884), «Очерк месторождения нефти в урочище Неруджа-Якоби в Гурии» (Тіфліс, 1885), «Серебро-свинцовые руды в верхней Абхазии, в горе Дзышра-Абаху» (Кутаїські губернські відомості, 1885), «Месторождение нефти в Гурии» (Гірничо-заводський листок, 1890), «Очерки Анатолии» (Гірничо-заводський листок, 1891), «Селение Шроша и его железорудные залежи» (Гірничо-заводський листок, 1897).
Особливу увагу привертає його очерк «Река Северный Донец как магистральный водный путь для промышленности и торговли Донецкого края», написаний у грудні 1882 року під час перебування в Голубівці Слов’яносербського повіту. Ймовірно, автор перебував там у службових або дослідницьких справах. Поблизу села діяли копальні «Голубовського кам’яновугільного товариства», засновані ще у 1861 році. Розробка вугілля здійснювалася на площі близько 120 десятин із шести пластів за багатошахтною системою (13 шахт і одна штольня).
У цій праці Давидов розглядає річку Сіверський Донець як ключову водну артерію Донбасу. Він обґрунтовує доцільність розвитку судноплавства, наголошуючи на його економічних перевагах над залізничним транспортом. Річка постає не лише як природний об’єкт, а як важливий інфраструктурний ресурс, здатний забезпечити ефективне транспортування вугілля та сприяти розвитку торгівлі.
На основі статистичних розрахунків і порівнянь із міжнародним досвідом автор доводить, що водний транспорт може суттєво здешевити перевезення масових вантажів, стимулювати розвиток промисловості та розширити зовнішньоторговельні зв’язки регіону.
Карта частей рек Северного Донца и Дона. Карта частин річок Сіверського Дінця та Дону. Харків: Літографія К.П. Счасні, 1883 р. Масштаб: в одному дюймі 30 верст (1:1 260 000). Окрім басейнів річок Дону та Сіверського Дінця, на карті зображено діючі та проєктовані залізничні лінії, а також позначено Лисичанські та Грушевські кам’яновугільні копальні.
Завантажити (1,05 мб, 4 814 x 3 157 px)
Свердлов Б. М. Восхождение. Главная дорога нашей судьбы: 140 лет Донецкой ЖД. Донецк: ООО ПП "Крылья", 2010. 384 с.
Художньо-публіцистичне видання, присвячене 140-річчю Донецької залізниці. У книзі висвітлено історію, розвиток і значення магістралі, подано нариси про її керівників та визначних діячів галузі. Видання багато ілюстроване фотографіями різних часів.
Автор — Борис Свердлов, журналіст газети «Гудок» і головний редактор видання «Железнодорожник Донбасса».
Поява станції тісно пов’язана з бурхливим розвитком промисловості Донецького басейну наприкінці ХІХ століття. У березні 1872 року Новоросійське товариство Джона Юза завершило будівництво залізничної лінії Костянтинівка — Ясинувата — Оленівка, яка з’єднала Юзівський металургійний завод із загальною мережею залізниць і родовищем залізної руди. Саме цей рік вважається датою заснування станції та вокзалу Ясинувата.
Свердлов Б. М. Ясиноватая: беру груз на себя: очерки о крупнейшем железнодорожном узле Украины. Донецк: ООО ПП "Крылья", 2009. 300 с.
Нариси про Ясинуватський залізничний вузол, його історію, розвиток і роль у транспортній системі України. Книга багато ілюстрована фотографіями різних часів та видана до 130-річчя одного з найбільших залізничних вузлів України — Ясинуватої.
Бойченко Н. Я., Кобыляков Н. М. Ясиноватая: Путеводитель. Донецк: Донбас, 1983. 72 с.
Зміст:
Ясиноватая вчера, сегодня, завтра.
Справочные сведения по Ясиноватой.
Авдеевка.
Справочные сведения по Авдеевке.
Села и поселки района.
Состав поселковых и сельских Советов Ясиноватского района.
Сельскохозяйственные предприятия.
Bureau, Ferdinand. Фотографические виды Донецкой Каменноугольной железной дороги. [Москва] : F. Bureau, [1879]. 36 л.
Фотографічні види Донецької кам’яновугільної залізниці, створені фотографом Фердинандом Бюро (? — 1893) — французьким підданим, купцем, фотографом і власником фірми «Фотографія Імператорських театрів», імовірно, датуються 1879 роком і були виконані в перший рік після відкриття залізниці. Це одні з найперших фотознімків територій Донецької та Луганської областей, що збереглися до сьогодні. Крім станцій, вагонів і сторожових будок, особливу увагу в альбомі привертають панорамні аркуші із зображеннями станцій Лисичанськ, Дебальцеве та Лугань (Луганськ, Луганський завод).
У 1875 році Міністерство шляхів сполучення ухвалило рішення про будівництво Донецької кам’яновугільної залізниці. Концесію на її зведення отримав видатний промисловець і директор Московсько-Ярославської залізниці С.І. Мамонтов, який заснував акціонерне товариство «Донецька залізниця». У 1876 році відбулися урочисті заходи з нагоди початку будівництва, яке велося швидкими темпами, а вже 1 грудня 1878 року на станції Луганський завод (Лугань) було урочисто відкрито рух поїздів.
Перед будівництвом виконували камеральне (кабінетне) трасування — укладання плану траси залізниці на топографічних картах. Це дозволяло обрати оптимальний маршрут з урахуванням рельєфу, наявних поселень, природних перешкод та технічних можливостей, розташувати станції, мости, тунелі та інші інженерні споруди. Камеральне трасування було першим і важливим етапом проектування, що забезпечував точність і ефективність подальшого польового вимірювання та будівництва залізниці.
Донецкая каменноугольная железная дорога, ее проект и будущность. СПб.: Типография Ф.С. Сущинского, 1875. 23 с. (Извлечено из №№ 77,78 и 79 «Вестника железных дорог и пароходства» 1875 г.)
«Как уже было сказано в начале настоящей статьи, каменноугольная Донецкая дорога состоит из трёх отдельных линий длиной 191, 83 и 118 верст, с боковыми ветвями на Никитовку, Бахмут, Лисичанск и к пристани у северного Донца, длиной в общей сложности 54 версты. Все эти линии имеют целью облегчить доставку угля из места добычи его к станциям двух больших дорог, соединяющих среднюю полосу Империи с югом, и относительно их Донецкая сеть является группой отдельных, независимых друг от друга питательных ветвей, при чём, как уже было замечено нами, линии Славянск—Донецкая пристань и Криничная—Зверево следует рассматривать как состоящие каждая из двух частей, из коих одна — питательная ветвь для Курско-Харьково-Азовской дороги, а другая — для Козлово-Воронежско-Ростовской дороги».
Reichsverkehrsdipektion Dnjepropetrowsk. Übersichtskarte zum Verzeichnis dep Strecken und Bahnhöfe der östlichen Ukraine. Оглядова карта до переліку залізничних ліній і станцій Східної України, станом на лютий 1943 р.
Завантажити (0,20 мб, 827 x 1 200 px)
Завантажити (0,51 мб, 1 218 x 1 432 px)
Карта предполагаемых линий железных дорог в Юго-восточной России. Карта проєктованих залізничних ліній у Південно-Східній Росії, 1867-1868 рр. Масштаб: 20 верст в дюймі (1:840 000).
Карта датується 1867–1868 роками — від передачі концесії на будівництво залізниці до Азовського моря до початку її реалізації Самуїлом Поляковим. Окрім проєктованих залізничних ліній, на карті кольорами позначено геологічні формації (кам'яновугільну, пермську алебастру, а також кам'яновугільні копальні, родовища залізної руди та лісові масиви: чорний (листяний) і червоний (хвойний) ліс.
Завантажити (17,1 мб, 5 265 x 5 559 px)
За інформацією, наданою краєзнавцем і дослідником історії залізничного транспорту Донбаса Павлом Белицьким, карта відображає проєктовану Криворізьку (Західно-Донецьку) залізницю. Курахівсько-Рутченківська лінія (позначена синім) на той час вважалася існуючою, хоча ділянка від станції Руднична до Курахівки фактично не функціонувала.
Курахівсько-Рутченківську залізницю та напівстанцію Руднична будувало «Гірниче і промислове товариство на півдні Росії» у 1874–1875 рр. Варіанти маршруту Криворізької (Західно-Донецької) лінії опрацьовувалися протягом 1874–1881 рр. Гірничий інженер Микола Авдаков у 1888 р. згадував про варіант її прокладання в обхід Курахівської гілки. Таким чином, надана схема відображає трасу (позначена червоним), яку розглядали наприкінці 1870-х років.
Водночас Катеринославський губернатор І. Дурново вже у 1876 р. обґрунтував доцільність маршруту Ясинувата — Синельникове, яким залізниця проходить нині. Проєкт цієї траси був розроблений у 1881 р. на основі досліджень 1876 р. У 1882 р. Криворізька залізниця, що будувалася, отримала назву Катерининська залізниця.
Завантажити (24,7 мб, 7 813 x 5 961 px)
Україна: карта з залізницями, шляхами, копальнями заліза, солі і нафти / виконання Ґ. Фрейтаґа і Берндта у Відні 1918. У другому році відбудування Української Держави. Київ; Відень: Фрейтаґ і Берндт, 1919 р. Масштаб: 1:2000 000.
Карта надрукована у Відні картографічним видавництвом Г. Фрейтаг і Берндт (G. Freytag & Berndt, Wien) у 1918 р., видана у Києві у 1919 р. На мапі нанесені кордони України станом на жовтень 1918 р., шляхи й дороги, копальні вугілля, копальні залізної руди, залізні заводи, копальні солі, джерела нафти, паравозні й вагонні заводи, повітові міста та інше.
Завантажити: Електронна бібіліотека Інституту історії України НАН України.
Карта найголовніших кам'яновугільних копалень та залізоробних заводів Донецького кряжу, 1875 р. Масштаб: 10 верст в дюймі (1:420 000).
Иславин В. И. Обзор каменноугольной и железоделательной промышленности Донецкого кряжа / В. Иславина (чл. Сов. министра гос. имуществ). Санкт-Петербург, 1875. 59 с., 1 л. карт.
План Чистяківської залізничної гілки, 1909 р. Топографічна основа плану — Генеральний план Міуського округу Області Війська Донського, 1880 року. Масштаб: дві версти на дюйм (1:84 000).
На плані зображені проектовані гілки ширококолійної залізниці, а також проектовані дротові дороги. Нумерацією позначені власники рудників: Олексіївське гірничопромислове товариство, Овчаренко, Дурман і Лашин, Югаков, Пєнкін, Івонін, Желкович, Безчинський, Бродський, Беділо, Потапов, Фомін.
Завантажити (1,16 мб, 1 263 x 1 361 px)
Джерело: Павло Белицький
Енакиев Ф. Е., Подгаецкий Л. И. Антрацит, его настоящее и будущее на юге России : к проекту Азов. горнозавод. ж. д. / инж. Ф. Е. Енакиев, Л. И. Подгаецкий. Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1910. 26 с., 2 л. карт.
Контакти
RSS
