Контакти
RSS
Березанская С. С., Цвек Е. В., Клочко В. И., Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине / Отв. ред. И.Т. Черняков. Київ :Наукова думка, 1994. 190 с.
У монографії схарактеризовано основні види виробничої діяльності (добування і обробка каменю, металургія, керамічне виробництво, деревообробка, косторізне та шкіряне виробництво) в неоліті й бронзовому віці в Україні. Розглянуто основні аспекти цих видів діяльності людини у давнину на основі аналізу археологічних джерел — поселень, поховань, копалень для видобування каменю, руди, вивчення самих знарядь праці із застосуванням методів трасологіі та етнографічних паралелей.
У ранній період доби бронзи в степових і частково лісостепових районах України мешкали племена катакомбної історичної спільності. Рисою, що об’єднує різні культури в єдину спільність, є спільний поховальний обряд у катакомбах і подібний інвентар. Катакомбна історична спільність датується кінцем ІІІ — першою чвертю ІІ тис. до н. е.; вона представлена поховальними пам’ятками та невеликою кількістю поселень і скарбів. У катакомбах трапляється багатий інвентар, серед якого багато металевих виробів: сокир, ножів, тесел, вилок, гаків, прикрас. Наявність цього інвентарю та скарбів металевих виробів дає підстави припускати, що основні знаряддя та значна частина зброї у катакомбних племен уже були металевими. Водночас у багатьох похованнях знайдено знаряддя з каменю, а на поселеннях виявлено сліди майстерень з їх виготовлення. Отже, катакомбну історичну спільність слід розглядати як суспільство, яке вже широко використовувало метал, але все ж потребувало й знарядь, виготовлених із різних порід каменю, насамперед із кременю.
У різних районах цей процес, зумовлений близькістю до джерел металу та багатством місцевої кременевої сировини, відбувався з різною інтенсивністю, однак набір знарядь і технологія їх виготовлення були близькими, хоча й не тотожними. На території поширення катакомбної історичної спільності районом, найбагатшим на кременеву сировину, є Донецький басейн. Виходи кременю тут здебільшого пов’язані з відслоненнями верхньокрейдових відкладів у зоні тектонічних розломів. Найбільші виходи високоякісного світло-сірого «донецького» кременю відомі в північно-західному районі верхньокрейдових відкладів Донбасу — в околицях Краматорська, Слов’янська, Закітного, Кривої Луки, Ізюма тощо. Кремінь цих родовищ, що виходить на поверхню в балках, урвищах, на схилах гір, і його видобуток не становить значних труднощів. Прагнення проникнути вглиб ярусу зумовлювалося тим, що кремінь, який залягає глибше і захищений від дії сонця та вітру, легше піддається обробці та зберігає важливі технічні властивості. Розробка донецьких кременевих покладів розпочалася дуже рано й тривала протягом усього палеолітичного та неолітичного періодів. Розробки доби бронзи поки що достовірно не відомі. Не виключено, що порівняно невелика кількість кременю, яку видобували в добу бронзи, вже не потребувала спеціальних виробок, і кремінь збирали на поверхні.
На Лівобережжі України відомі кременеві виробки. Більшість із них пов’язана з територією Донбасу (с. Андріївка Слов’янського району, урочище Карачун; с. Широке Амвросіївського району; с. Красне Артемівського району та ін.). У низці місць кремінь нижньокрейдового періоду виходить безпосередньо на поверхню. Тут його могли розробляти відкритим способом. Такі місця зафіксовані біля с. Кумачове Амвросіївського району, с. Стила Старобільського району, в околицях міста Часів Яр та ін.
У середній період доби бронзи слід відзначити, що в цей час на всій території України спостерігається загальний, як кількісний, так і якісний, занепад виробництва кам’яних знарядь. Їхнє місце поступово займають знаряддя та зброя з бронзи. Різко падає престиж кам’яних виробів, що призводить до занепаду технології їх виготовлення. Зміна ставлення до кам’яних знарядь проявляється також у тому, що в цей період їх рідко кладуть у поховання.
Зазначений процес відбувався по-різному в різних регіонах. Племена Південної України під впливом Кавказького та Балкано-Карпатського металургійних центрів, а згодом і виникнення місцевого — Донецького, у середньому періоді бронзового віку значною мірою вже перейшли до виготовлення знарядь із металу.
У якості джерел для цього, з огляду на геологічні дані, насиченість пам’яток металевими виробами та географію поховань майстрів-ливарників, передусім могли виступати родовища Донецької металогенічної області. Для західніших регіонів катакомбної культури рудною базою могли слугувати родовища та рудопрояви Кіровоградської й Приазовської металогенічних областей Українського кристалічного щита, а також родовища осадового чохла щита в Причорноморській області та Приазовському районі. Як сировину для отримання миш’яковистих бронз катакомбні металурги могли використовувати поліметалічні руди Донбасу, насамперед Нагольно-Петровської підзони Донецької металогенічної області; на думку С. Н. Братченка, тут виявлено сліди давніх розробок. Зрубна культура на території України також базувалася на родовищах Донецької області, на яких зафіксовано сліди давніх виробок.
Для археологів, істориків, етнографів та всіх, хто цікавиться давньою історією України.
